Коли Світлана переходила дорогу, не побачила, що за нею на великій швидкості їде машина

Світлана поспішала додому. Сумочку залишила на роботі, а там документи та телефон. Завтра забере. Сьогодні їй запропонували нову посаду, на яку вона з радістю погодилася. Адже наразі вдвоє більша зарплата, а для них то багато значить. Григорію сподобається. В нього взагалі не виходить влаштуватися на роботу.

Тому він вдома з дітьми, а Світлана працює. Взагалі, спочатку, коли тільки одружилися, планували, що все буде навпаки, дружина вдома, а чоловік зароблятиме.

Коли Світлана переходила дорогу, не побачила, що за нею на великій швидкості їде машина. Дівчина не зрозуміла, що сталося, як уже лежала непритомна. Машина зупинилася. Водій вийшов, оглянувся, навкруги немає нікого. Він швиденько поволік тіло Світлани в машину, і поїхав із нею. Коли місто давно проїхав, витягнув дівчину з салону машині біля якогось населеного пункту. Знову оглянувся, чи ніхто не спостерігає, завів машину і поїхав у зворотному напрямку.

Читайте також Ніяк не очікувала я, що це щастя триватиме не довго

Дівчина відкрила очі. Навкруги все біле. Де вона, що з нею? На ці питання немає відповіді. Коли над нею схилився лікар, дівчина запитала, де вона знаходиться. Лікар відповів, що в районній лікарні, куди її доставили небайдужі люди. А знайшли дівчину на околиці села.

Але вона нічого не пам’ятає. Як не намагалася, навіть ім’я своє не згадала. Жінка, котрої ліжко стоїть поруч із дівчиною, назвала її Анною. Говорить, що це ім’я їй личить. Так Світлана стала Анною.

П’ять довгих років намагалася Анна згадати хто вона і звідки. Жила в колишньої санітарки. Яка після виписки Анни з лікарні, пожаліла дівчину, взяла до себе.

Так і жили разом. Анна пішла працювати санітаркою замість Валентини Іванівни. Адже в тієї здоров’я почало підводити, тому дівчина працювала на її місці. Але пам’ять не поверталася. Ходила вулицями того села, біля якого знайшли її, нічого не згадала. Все чуже.

Одного разу в лікарню прийшла молода жінка з дівчинкою відвідати свого чоловіка. Дівчинка побігла вперед.

– Аліна! Повернись. – Кричала вслід дівчинці молода жінка.
Анна стрепенулася. Щось знайоме, але що?

– Аліна, Аліна, Аліна, – вже в котре повторяла Анна. В її голові щось ворушилося, хотіло вийти назовні, але що. Хто така Аліна? І раптом згадала, Аліна її донька, і син Влад. Донечці п’ять років, сину три.

Нарешті в голові почало прояснюватися. Згадала все, своїх дітей, чоловіка, і те, як на неї їхала машина. Згадала з якого вона міста. Не довго думаючи збиралася в дорогу. Валентина Іванівна схлипувала, звикла до Анни, ой, до Світлани. Але що поробиш. Дівчині потрібно до своєї сім’ї. Її, мабуть, шукають дотепер.

На порозі квартири з’явилася зранку. Чоловік, коли побачив її аж побілів. Довго обіймалися, плакали, підбігли діти, такі дорослі, не впізнати. Нарешті заспокоїлися. Світлана розповіла, що з нею трапилося. Чоловік також говорив про життя без неї. Нарешті все позаду, вони разом.

Попереду щасливе майбутнє. Ось тільки кожного вечора чоловік із завмиранням серця чекає. Коли відкриваються двері, на порозі з’являється дружина, відразу легшає.