Коли я прийшла до будинку маляти і поцікавилася тим, що я хотіла б подарувати щастя ще одній дитинi

Mабуть, я справді надто сильно його кохала і кохаю досі.

Але ж і самій жити – також не варіант. Тоді я вирішила, що щоб не сталося – я візьму дитину, яку покинули батьки.

Після того, як не стала мого чоловіка , через три місяці я вирішила всиновити хлопчика. Мені якраз повідомили, що у «Вікно життя», що є при пологовому будинку – хтось поклав немовля.

Я старалася чимшвидше зібрати необхідний пакет документів. І мені це вдалося. Далі було безліч перевірок з різних органів, і вони дали також позитивний висновок щодо мене і моїх житлових умов.

Читайте також «Вибачте, я не знала, що ви набагато старші за мене».

Вже за кілька днів мій син був зі мною. Я його полюбила, як власного. Назвала я його в честь свого чоловіка. Мені дуже приємно було, що я можу називати сина іменем чоловіка, який був для мене цілим світом. Я була щаслива, що мої уста його вимовляють, а вуха чують.

Син підростав і почав просити сестричку.

Чесно кажучи, я зовсім не була проти. Бізнес у мене налагоджений, я можу спостерігати за всіма процесами через ноутбук і все контролювати.

Коли я прийшла до будинку маляти і поцікавилася тим, що я хотіла б подарувати щастя ще одній дитині – мене дуже радо зустріли. І одразу ж провели до однієї з кімнат. Там, у ліжечку була дівчинка, малесенька зовсім, від сили їй було три дні. Я полюбила її з першого погляду і вирішила, що вона буде нашою.

З необхідними документами і перевірками я була знайома, тому все зробила набагато швидше.

Зараз ми живемо втрьох: я, син і дочка. Ми найщасливіші в цілому світі.