Колись дуже давно, на Землі був острів, на якому мешкали усі духовні цінності. Та одного разу вони зауважили, що острів почав опускатись під воду. Усі цінності сіли на свої кораблі та поплили світ за очі. Залишились тільки Любов.
Вона чекала до останнього, але коли вже чекати було нічого, їй теж закортілось податись геть. Тоді вона звернулась до Багатства і попросилась до нього на корабель. Але Багатство відповіло:
— На моєму кораблі багато дорогоцінностей і золота, для тебе тут не вистачить місця.
Коли повз пропливав корабель Суму, вона попросилась до нього, але той відповів:
–Вибач, Любове, я такий сумний, мені треба завжди залишатись на самоті.
Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі.
Поруч пропливала Радість, але вона така була перейнята веселощами, що навіть не чула, як її кликала Любов.
Тоді Любов впала у відчай. Але раптом вона почула голос десь ззаду:
— Ходімо, Любове, я заберу тебе з собою.
Читайте також:Час лікує! Не міг забути свою кохану, доки не зустрів її
Любов озирнулась і побачила старого. Він довіз її до суші, і коли старий проплив, Любов схопилась, адже вона забула запитати його ім’я.
Тоді вона звернулась до Знання:
— Скажи, Знання, хто врятував мене? Хто був цей старий?
Знання подивилась на Любов і відповіла:
— Це був Час.
–Час? – перепитала Любов. – Але чому він врятував мене?
Знання ще раз поглянула на Любов, потім вдалеч, куди поплив старий:
— Тому, що тільки Час відає, якою важливою в житті є Любов.