«Куди ти зібралася, а хто з вашими дітьми сидіти буде, якщо вони хворіти почнуть?». Але є ж лікарняні для цього! Я не збиралася малих ні на кого кидати, тим більше, в садок же ходять. Але чоловік теж підтримав своїх батьків

Свекри не дозволяють мені працювати і реалізуватися! Коли шість років тому я виходила заміж, мені довелося звільнитися з дуже хорошої роботи в державній структурі в обласному центрі і виїхати за 500 кілометрів у село, де у чоловіка живуть батьки і є для нього робота з хорошим доходом. У нас діти з різницею менше двох років.

Не можу позбутися неприємного почуття образи на батьків чоловіка. Коли шість років тому я виходила заміж, мені довелося звільнитися з дуже хорошої роботи в державній структурі в обласному центрі і виїхати за 500 кілометрів у село, де у чоловіка живуть батьки і є робота з хорошим доходом. За цей час я виховала двох дітей з різницею менше двох років.

Вже втомилася від сидіння вдома! Обоє дітей ходять в садочок, але роботу знайти тут дуже складно. Є, звичайно, продавці і
працівники в кафе на трасі, але фізично я працювати не можу через серйозні проблеми зі спиною, та й біжать звідти дівчата явно не від хороших умов праці.

І тут покликали мене на роботу з документами, все, як я хотіла. У розмові з батьками чоловіка почула:

«Куди ти зібралася, а хто з вашими дітьми сидіти буде, якщо вони хворіти почнуть?». Але є ж лікарняні для цього! Я не збиралася малих ні на кого кидати, тим більше, в садок же ходять. Але чоловік теж підтримав своїх батьків, відразу сказав:

«Ні про яку роботу і думати не потрібно, поки діти маленькі, чого тобі не вистачає?».

 

Читайте також  На другому офіційному побаченні Роман зізнався, що одружений.

Через два тижні після цієї розмови його батьки говорять, що тепер будуть сидіти з онуком, сином їхньої дочки, бо вона виходить на роботу, а в садок його відправляти шкода, маленький же. Потрібно сказати, що він на півроку старший від мого сина, який ходить в садок! Сидіти з онуком будуть до літа точно, хоча я думаю, що можуть і до школи просидіти.

А мені якось дуже прикро. Я теж хочу працювати, хоч і забезпечує нас чоловік всім. Скільки ще я буду так сидіти вдома? Я хочу реалізуватися в роботі! Розумію, що ніхто мені нічого не винен, народжували для себе, справляюся з ними сама, дуже рідко прошу недовго посидіти з дітьми, та і то, коли у них є бажання. До лікарні, в магазини з двома дітьми ходити вже звикла, це мене не напружує.

Моя мама вчила мене не заздрити ніколи і нікому. Але як позбутися від цього почуття? Від почуття образи і заздрості? Чому сестра чоловіка має право працювати, а я – ні? Може, справа в тому, що я гарна і вони переживають, як би хто до мене залицятися не почав?

Але я люблю чоловіка і хтось інший мене не цікавить!