Ледь пережила жінка це горе. Світ для неї в цей час став чорно білим.

Стефі всі дивувалися в селі. Вона чи не єдина, хто зважився стати багатодітною мамою в той час – важкий час.

Стефа вийшла заміж, коли ще й сімнадцяти років не було. Дмитро був господарем лише на словах, а до діла таке… сама Стефа все робила, а чоловік все більше і більше в чарку став заглядати.

Один за одним в сім’ї з’являлися дітки. Старшим був Михайло, потім Гануся, Орися, Ігор і наймолодша донечка Іванка, яка народилася на саме Водохреща.
Всі в селі жаліли жінку.

 

Читайте також У 50 років я при живому чоловікові привела в будинок коханого, рідня і сусіди осуджують. Але у мене своя правда.

– Годуєш їх, годуєш, а на старість хтозна, як буде. Дай Бог, щоб хоч одне з них біля тебе залишилося, щоб допомога тобі була, – говорили односельчани.

Стефі й справді було важко. Особливо коли діти починали один за одним хворіти. Часто і з Орисею в лікарні лежала – хворобливою була дівчинка. Але Стефа не здавалася. Тримала дві корівчини, пару поросят, гусей, курей. На городі всі овочі вирощувала. Діти правда трохи допомагали. В школі їх хвалили. Так і жили рік за роком.

Прийшов час, вже й Михайло зі школи випустився. Стефа хотіла, щоб хоч якесь училище закінчив, але той надумав до Польщі поїхати.
– Мамо, буду вам гроші висилати. Вже легше вам всім буде, – говорив син. Та як поїхав так і пропав. Перші місяці якусь допомогу передавав, а згодом Стефа була щаслива, коли хоч якусь звісточку від сина отримувала.

Ледь Гануся школу закінчила, як також надумала з рідного дому податися. В Польщу до брата її не пустили, ще по віку не підходила, так вона з подругою вирішила на сезонні роботи в Херсон поїхати. В той час в нашому селі збирали бригаду.

Як поїхала, так і залишилася там жити. Вийшла заміж, але краще б одна залишилася. Таку ж долю повторила, як і мама. Чоловік випивав, а вона, ще й двадцяти не мала, як вже троє діточок на світ привела. Бідувала там на чужині, а додому не поверталася.

Соромно було, та й грошей на дорогу в неї не було.
Стефа вже й молодших зі школи випустила. Орися пішла вчитися на кухаря, Ігор в залізно дорожнє училище подався, а наймолодша Іванка на перукаря вчилася.

Всі з дому порозбігалися. Навіть щоб попрощатися з батьком, який замерз після гучного “святкування”, не всі змогли приїхати. Михайлові з Польщі геть не було як, Гануся також без копійки в Херсоні сидить. Лише Орися, Ігор та Іванка змогли підтримати матір.

Довго вони не горювали, адже ще той випивака батько був, ніякої від нього користі не було, хіба маму завжди лаяв… Поки одні діти вчилися, а інші вже пішли на свій хліб, Стефа в селі всю господарку тримала лише для них. Все для дітей, їм же важко в тому місті жити. А ті не дуже раді й приїжджати. Одна Іванка частенько навідувалася до мами, щоб допомогти, а потім сумки тягала, і не лише собі, а й Орисі і Ігорю, щоб мама не хвилювалась, чи мають що їсти.

Згодом Від Михайла з Польщі прийшла звістка, що він там одружився. Сім’я в нього, діточки, все як має бути. В дружину взяв собі польку, та й живуть щасливо.
Гануся зі свої пияком розлучилася. Додому так і не приїжджала. Сама давала собі раду з дітками в Херсоні. А Ігор все частіше став нагадувати мамі про Дмитра.

Такий же випивака, як і батько, лише друзі йому були на думці. В місті він довго не протримався, там потрібно заробляти гроші, а важко працювати він не хотів. Тому й приїхав назад до матері, в тої хоч поїсть нормально, та й дах над головою є.

Іванка, як приїжджала, та і приїжджає. Про маму ніколи не забуває, і для Стефи це була єдина радість. Навіть коли приїжджала, то мама не заставляла її щось робити, а просто сиділа з нею за столом, та й милувалася дитиною. Але і цього вона позбулася.
– Стефо, Стефо! Біда, – гукала сусідка з вулиці. – Іванка твоя під колеса попала в місті… Ледь пережила жінка це горе. Світ для неї в цей час став чорно білим. Вона не жила, а просто існувала. Все життя вона дітям присвятила, а на старість з сином пияком залишилася…