Дідусь гуляв з онукою у дворі, поруч з магазином. Це було у селі, на дачі. Така біленька, років шести, з блакитними очима дівчинка. А ми з дідусем розговорилися, бо давно знайомі. Це для дівчинки він дідусь, а для мене – мій хороший знайомий, поет і письменник.
І ось дівчинка тихенько сказала, що хоче пити. Дідусь поліз до кишені й дістав гроші. Я думаю, це були всі його гроші. Це бідний письменник; він же не детективи пише і не політичні статті. Ось він дістав дві невеликі купюри і простягнув онучці.
– Ти купи собі щось попити, якоїсь там «Коли»! – сказав дідусь. – Або соку смачного. І цукерочки собі купи, які хочеш. І морозиво! Іди, Оксаночко, купи собі попити. А дідусь тебе почекає і з тіткою поговорить.
Оксаночка якось швидко і непомітно повернулась. Тиха дівчинка. В руці у неї була пляшка найпростішої води. Не лимонад, не сік, а маленька пляшечка найпростішої води. Більше вона нічого не купила.
А в іншій ручці були гроші. Купюра і копійки – здача від води.
Дідусь засмучено запитав: мовляв, Оксаночко, що ж ти нічого собі не купила?
А дівчинка відповіла: “Дідусю, я водички поп’ю. Я просто пити хотіла. Гроші тобі потрібні, – а мені тільки водичка потрібна!”. – І обняла збоку дідуся, притулилася …
Читайте також Брак жіночої мудрості видають певні ознаки.
Потім, коли дівчинка відійшла, дідусь сумно сказав: “Ось завжди вона так зі мною … Ось така вона!” …
Ось це і є – любов. Той, хто нас любить, нічого для нас не шкодує.
А ми, – ми намагаємося нічого не просити у того, кого ми любимо. Нічого не брати зайвого, а навпаки, – хочеться давати тому, кого ми любимо.
Любов – це бажання віддавати. Речі, гроші, їжу, енергію, увагу, – коли любиш, хочеться віддавати і віддавати.
А той, хто любить, прагне не брати. Або брати тільки необхідне. Тільки найнеобхідніше, – воду, коли хочеться пити. Просто воду.
А потім неодмінно віддати – хоч обійняти і поділитися простим теплом. Це і є любов.
А хто прагне брати і шкодує дати – той не дуже й то любить.