Малі діти – малий клопіт, а підростуть – буде великий.

Я маю двох дорослих дітей. У сина Романа доля склалася якнайкраще. Має щасливу родину, хорошу роботу, вони давно живуть в іншій країні.

А дочка Настя все не може знайти своє місце в житті. Звичайно, вона намагається щось змінити, старається, але це у неї погано виходить.Дочка любить заглянути у чарку, у такі дні відбою від кавалерів у неї нема.

Запрошує гостей, пригощає їх, за мій рахунок. Часто плаче, що нещасна, що хоче мати дітей, родину. Моє материнське серце крається, але я не знаю, як їй допомогти.

Ще після закінчення школи, вона не захотіла вступати в університет, захотіла пожити вільним життям, добре підготуватися. На мою пропозицію закінчити швейні курси отримала відмову, покрутила пальцем біля скроні.

Через рік дочка таки вступила в університет, а на четвертому курсі зустріла свого майбутнього чоловіка. Олексій і Настя одружилися, обоє були студентами, грошей катастрофічно не вистачало.

Читайте також З того часу я більше не ділюся продуктами в лікарні і нікого навіть цукерком не пригощаю

А ще моя сваха стала обурюватися неробством Насті. Вона мала великий вплив на мого зятя, в молодій сім’ї почалися сварки. В результаті пара розійшлася. Дочка пішла в депресію, про влаштування на роботу і мова не йшла. Тоді я почала віддавати дочці половину зарплати.

Через декілька років я вийшла на пенсію. Настя одного разу попросила позичити мою пенсійну картку. Обіцяла повернути через місяць, як тільки влаштується на роботу. Роботу їй допомогла знайти подруга, але несподівано дочка відмовилася бути простою секретаркою на побігеньках. Це нижче її гідності. А я їй кажу: “Гроші не пахнуть”.

Пенсійну картку привласнила собі, і у вус не дує. Мотивує це тим, що вона молода, і їй гроші потрібніші. Погрожує припинити спілкування зі мною, якщо буду продовжувати випрошувати картку.

Добре, що син допомагає щомісяця фінансово. А я підробляю пошиттям одягу. Я на пенсії, але її фактично не бачу. Настя продовжує вештатися і не хоче щось змінювати у своєму безглуздому житті.

Тримаю язик за зубами , і не зізнаюся синові, що дочка відібрала мою пенсійну картку. Чому? Напевно, боюся, що син посвариться і з сестрою, і зі мною за те, що я довго приховувала від нього гірку правду. А сварок між дітьми не хочу, бо обох люблю однаково. Був би живий чоловік, все було б інакше.