Історії

Мама порадила піти в церкву й поставити свічку, а також попросити, щоб священник освятив квартиру. Що я й зробила у той же день.

Моя сусідка Тамара Петрівна, завжди була веселою й життєрадісною жінкою. Вона прагнула досягати своїх цілей, але при цьому залишалася доброю і милосердною. Але щось в ній було таке, що наче як лякало, я навіть не можу це передати словами. А в минулому році вона захворіла і її не стало.

Після всіх церемоній, ввечері як зазвичай я лягла на своє ліжко, почитала перед сном якусь нісенітницю, вимкнула світло, і збиралась заснути. Я лежала і розмірковував про те, яке мінливе життя. Та ж Тамара Петрівна – ще зовсім недавно ходила по двору з радісною посмішкою на обличчі, а тепер ось – її нема.

Раптом, боковим зором я помітила якийсь дивний рух збоку. Дивно – нікого там бути не могло. В квартирі я проживаю одна, домашніх тварин ніколи не тримала. Але рух був. З острахом я повернула голову наліво, я зрозуміла, що повільно відчиняються двері і через кілька секунд на порозі моєї кімнати стояла Тамара Петрівна. Так, та сама! В мене перехопило подих, я не могла навіть поворухнутись і якось інстинктивно намагалась відвести погляд від неї, але мимоволі продовжувала дивитись. Думки плутались в голові, а я продовжувала нерухомо лежати.

Читайте також: А потім мій чоловік ошелешив мене, дитини йому вже не треба, адже він зустрів справжню любов. Я не можу в це повірити, адже все сталося за кілька днів.

Я майже фізично відчувала її погляд на собі. Не знаю, скільки минуло часу, але незабаром покрилася холодним потом, я починала втомлюватися від напруги. Раптом, вона почала рухатись в мою сторону, я з усієї сили заплющила очі, мені здавалося, що вже пройшла ціла вічність, час наче зупинився. І ось я вже почала відчувати на собі холодне віяння, чи подих, навіть не знаю. Сили покидали мене і в цей момент задзвонив телефон. Я автоматично відкрила очі і слава Богу, Тамари Петрівни не було. Лише штори на вікнах колихались, хоча самі вікна були закриті, а в квартирі стояв якийсь дивний запах, я навіть не знаю з чим його можна порівняти. Я схопила телефон і підняла слухавку – це була моя мама.

Вона запитала чи в мене все гаразд, але відповісти я довго не могла, немов мову відібрало, навіть в думках, я не могла зв’язати до купи двох слів. Через якийсь час я змогла таки відповісти, мама вже навіть хвилюватись почала. Матері я сказала, що все гаразд, щоб не нервувати.

Після розмови з матір’ю я увімкнула світло по всій квартирі, включила телевізор і до ранку просиділа перед ним. З самого ранку я поїхала до матері і все їй розповіла. Мама порадила піти в церкву й поставити свічку, а також попросити, щоб священник освятив квартиру. Що я й зробила у той же день.

В квартирі ночувати я боялась, тому мама жила зі мною ще тиждень. Але слава Богу, більше такого не повторювалось, хоча дивний запах тримався ще досить довго.