Мами не стало. Вдома відразу запанував смуток і спокій водночас

Чоловік дізнався про це дорогою додому, коли йому подзвонила і все розказала дружина. В той момент весь світ став німим і час зупинився. Рухаючись на рівні підсвідомості, біг додому.

Незабаром прибув дільничий. Склав акт. Чоловік розмовляв і слухав співчуття від усіх. Незабаром приїхали родичі і було чути тихі розмови, всі думали, як краще провадити в дорогу, де все невідомо. Він ходить, приймає рішення, відповідає на питання, але все ніби відбувається не в його підсвідомості. Все, ніби зупинилось.

Читайте також З переляку я ледве не втратила свідомість. Істерично почала гукати медсестру.

Невдовзі на кладовищі виріс новий пагорб. На стовбці алюмінієва пластина з іменами мами і її роки життя. Спочатку прозвучали молитви, а потім чоловік роздав усім хаїр, потроху люди почали розходитися. Поминки пройшли в повній тишині. Чоловік не пам’ятає ні що він їв і чи взагалі щось їв, їжа ніби втратила смак. Лунав звук молитви.

Скоро похорони завершилися, уже був майже вечір, родичі починали збиратися і роз’їжджатися по домівкам. Діти тихенько щось один одному шепотіли, тільки молодша показувала коники, але їй це прощається, як-не-як ще дитина, в ній вирує життя. Дружина прибирала на кухні, що було зрозуміло по стуканню тарілок і чутному струмі води. Чоловік же ходив по будинку, щось його тривожило весь час, щось він не зробив.

Погляд впав на ліжко матері, воно було смутне і самотнє. Зранку він по звичці прокинувся, пішов на роботу. Там всі співчували, а він дякував.

Всі співчуття були майже однаковими, лише одне змусило його задуматись. А саме, йому сказали, щоб він прийняв співчуття і привітання водночас, бо в цей момент він став дорослим. Спочатку чоловік машинально подякував і пішов, але ввечері вникнув у зміст цих слів і здивувався.

Та людина сказала правду. До цих пір чоловік був дитиною. Дитиною для його матері. І його дитинство скінчилося . Тепер він може бути ким захоче, чоловіком своєї дружини, батьком, дідусем, але більше ніхто ніколи не назве його ласкавим словом «Син»…

Він ніколи не помічав, що в гордості казав собі, що він дорослий. Насправді ж весь час за ним слідували ті люблячі очі, що оберігали його повсякчас, для яких він був найдорожчим. Справді дуже дорогим, як найбільший скарб. Для тих очей він завжди залишався дитиною.

Матір завжди раділа його успіху і сумувала, якщо приходили невдачі. Вона була в його житті непомітною, стриманою, тією, яка інколи боїться запитати, яку нього справи. Інколи він незадумувався і некрасиво відповідав на її питання, говорячи, не до тебе. А вона натомість: нічого страшного, синку, все погане пройде, не переживай сильно, все буде добре, я поряд. І легенько гладила його по голові. Почувши її ніжний голос, його злість кудись дівалася і він в одну мить ставав маленьким з добротою в серці, розповідав їй все, що його тривожило, а вона гладила по голівці, мовляв, все буде добре.

У неньок є свій власний талант , його не знайдеш на вулицях і не навчишся, він закладений в тобі. Мама вміє слухати… Після розмов, ніби з власною душею, ставало легко, ніби життя знову рухалось далі. А тепер коли він дивиться на її ліжко, складає її речі, то розуміє, що його дитинство пішло разом з нею… Пішла та, єдина, котра мала право називати його сином. Він не може забути моменти, як вона молода і красива кликала його до себе, а він маленьким з усмішкою в очах, тендітними ніжками, біг їй назустріч і яскравий літній день наповнювався частинкою невимовного щастя.

Чоловік досі чує її голос: «Синку, скоро додому!». Це було дуже давно… Все в будинку нагадує про неї. Скоро пройде 40 днів, як тебе не стало. Сорок днів дорослого життя. Приїдуть родичі і мусульманський священик, прочитають різні молитви і проспівають пісні. Все пройде по звичаям. З кожним днем все більше проходить від того сумного дня. Люди говорять, що час лікує. Проте біль від втрати матері — вічна. Йому ж лишається тільки молитися за матір:

«Пробач мене, мамо, за всі мої гріхи, за всі мої на пориві злості сказані слова. Прости за все, за те, що не розумів і перечив тобі, коли ти хотіла, як краще. Ти моя єдина мати, дякую, що виховала мене!»