Марічка втратила своїх батьків ще коли була зовсім маленькою.
На той момент їй було усього 3 рочки. І звісно ж доля з того моменту дівчинки склалася не найкращим чином. Її після лікарні відвезли в дитячий будинок. Через те, що вона була зовсім маленькою, то дуже сумувала за мамою, дуже довго не могла звикнути до того, що поруч немає батьків. Та йшли роки, дівчинка звикала жити у великому колективі. З дитинства вона не пам’ятала нічого, окрім цієї жахливої ситуації. Вона навіть забулася як виглядали мама з татом.
Читайте також Притча як забувати образи
Постійно ходила замкненою у собі, ні з ким майже не говорила. Але щоночі уві сні вона бачила одні й ті ж очі, зелені очі жінки. Вона й сама не розуміла звідки знає ці зелені очі. Але окрім них вона нікого більше не хотіла бачити у своєму житті. А через те, що це дитячий будинок, то звісно сюди потенціальні батьки приходять як на виставку. Вони роздивляються та вибирають собі найкращу на їх думку дитину.
Але Марічці ніколи не подобалися ті люди, які приходили завжди до їхнього дитячого будинку. В ті моменти вона почувала себе нікому непотрібною та кинутою. Вона дуже хотіла бути у повноцінній родині. Про це мріють багато дітей з дитячого будинку. Але, коли приходили люди обирати собі дитину для того, щоб усиновити, всі діти, окрім Марічки, показували свої таланти, які вони гарні та слухняні діти. В цей момент Марічка сиділа у своїй кімнаті й тихенько плакала. Вона уявляла свою зеленооку маму і мріяла, що колись вона її звідти забере.
Одного разу до дитячого будинку, де проживала Марічка, приїхала жінка, яка представляла одну дуже відому та прибуткову компанію. Ця компанія вирішила допомогти дитячому будинку та купила дуже багато речей й різних дитячих іграшок до цього будинку. Звичайно що разом з представницею дуже відомої компанії приїхали й журналісти. Вони вели репортаж як ця жіночка дарує діткам різні іграшки та речі.
Для цього попросили маленьких діточок, які проживають в цьому будинку, постояти біля директорки та цієї жіночки й аплодувати. Звісно й Марічку змусили виходити на подвір’я та натягувати усмішку на своє маленьке личко. Вона довго стояла сумна й нічого не робила, що прохали її вихователі. Але, коли подивилася в очі тієї жінки, що приїхала дарувати подарунки, вона аж засяяла.
З похмурої дівчинки вона перетворилася в веселу, щасливу та товариську Марічку, яка була раніше. Вона стала розмовляти з жінкою, яка приїхала до дитячого будинку, та розповідати про своє минуле й теперішнє. Марічка дуже сильно сподобалося жіночці. А як виявилося потім, то у цієї привітної та милосердної жіночки не було діточок. Вони з чоловіком дуже довго намагалися завести діток, але в них ніяк не виходило.
І ось, після того, як подарували дитячому будинку подаруночки, до Марічки постійно стала приїжджати ця жінка. Вона її забирала на прогулянки, проводила з нею дуже багато свого вільного часу. Ці зустрічі продовжувалися протягом декількох місяців, а потім раптом припинилися.
Марічка дуже засмутилася, бо вона не знала що і думати. Стала знову похмурою та замкненою в собі. Аж раптом через два тижні приїжджає ця жіночка зі своїм чоловіком до Марічки й говорить їй, що дуже хотіла б забрати її до себе додому й виховувати разом зі своїм чоловіком. Від щастя і радості Марічка аж розплакалася, вона була настільки щасливою, що не змогла й сказати слова, тому тільки кивнула головою, що вона згодна. І ось з того часу у Марічки з’явилася нова родина, саме та, яку вона уявляла уві сні.