У однієї вдови був син-одинак: гарний-ненаглядний, стрункий і кремезний, як дуб. Мати тяжко працювала з ранку до ночі, але щоранку по краплинці збирала росу для умивання сина, а по ночах її натруджені рученьки найтонкішим шовком вишивали йому сорочки. Хотілося матері, щоб син був найкращим і найвродливішим.
Виріс одинак… Став гарним і дужим, красень на все село. Невдовзі одружився з дівчиною небаченої краси. Привів дівчину до рідної хати. Мати не знала як догодити невістці, а невістка не злюбила свекруху.
Дивилася на неї з ненавистю, сварила без причини, шкодувала куска хліба.
Тому свекруха переселилася в сарай, голодувала. Але це не заспокоїло жорстоку невістку. Каже вона чоловіку:
— Якщо я дорога тобі і ти мене кохаєш і щоб я жила з тобою, позбудься матері, вийми з грудей серце і спали його.
Зачарувала дружина чоловіка своєю вродою, – тому й не здригнулася його душа від таких страшних слів. Пішов син до матері і каже:
Читайте також Сварки в родині, правила виходу з конфлікту
— Моя дружина наказала мені позбутись Вас, а якщо я не послухаю, – то залишить мене. Мені ж без неї – життя не життя. Що мені робити, мамо?
Гірко заплакала мати і відповіла :
— Вчини так, сину, як велить тобі твоє серце.
Пішов син з матір’ю до лісу, назбирав сухого хмизу, розпалив вогнище. Вирвав з її грудей трепетливе серце і кинув його на жар. Враз вогнище запалало червоним сяйвом.., спалахнули високо язики полум’я.., – син стояв як укопаний, дивлячись як палає материне серце. Ні жалю ні страху, каяття не відчув… Та ось відскочила жаринка в обличчя і боляче обпекла його. Скрикнув син. Закрив долонею обпечене місце. Від цього крику стрепенулося материнське серце.., яке ще палало на вогні і промовило:
— Синочку, зірви подорожник, він росте біля твоїх ніг, і приклади до обличчя. До листка приклади моє обгоріле серце. Якщо біль вщухне, поклади його у вогонь .
Від цих слів син позбувся чарів своєї дружини, заридав, схопив ще гаряче материне серце, уклав його в розкраяні груди, обливаючи пекучими сльозами.
Зрозумів, що ніхто й ніколи не любив і не любитиме його так віддано і гаряче, як рідна Мати.
А любов матері була такою величною, невичерпною, що серце ожило, а рана зразу ж загоїлась під сльозами найріднішої Людини.
Підвелася мати, притулила голову сина до грудей. Тож і кажуть у народі: “Материнська любов — свята і безмежна!”