Перейти до вмісту

Мене виховувала тітка, мати моя захворіла і покинула мене. Так тяжко мені було, не вистачало мами, тітка мене зовсім не любила

ТЕТЯНКА, мов їжачок, сиділа в куточку кімнати на своєму стільчику і з острахом слухала розмову людей за столом.Вони часто поглядали в її бік, дехто з незнайомих тіток в чорних хустинах підходили, гладили її по голівці, називали бідною сиротою й схлипували, витираючи сльози.

— Де моя мама?- запитувала їх п’ятирічна дівчинка.- Покличте мою мамусю!- просила.

— Тепер я буду твоєю мамою,- підійшла й промовила тьотя Свєта, мамина сестра.

Дівчинка хотіла пригорнутися, але та різко відштовхнула її й аж зашипіла: «Не смій тулитися до мене, ніколи, чуєш? Я ненавиджу ці телячі ніжності!».
Тетянка пам’ятала ласку і тепло матусиних рук. Перед сном мама весело влаштовувала для неї душ з теплим дощиком, витирала великим м’яким рушником, одягала піжамку, несла в ліжечко й казки розповідала, пісеньки співала. Приводила вранці в дитсадок – на прощання обіймала та цілувала її, так само забирала ввечері додому.

Тьотя Свєта теж хороша. Але вона чомусь ніколи не дозволяла Тані купатися у ванні, лише в пластмасовій мисці, ніколи не тримала її на руках після купання, не брала за ручку навіть коли заходили в автобус. «Ти вже доросла, самостійна, маєш все робити сама», – щоразу нагадувала малій племінниці,- розраховуй тільки на себе. Боже борони, щоб дівчинка ненароком взяла не свою, а тітчину чи дядькову чашку, ложку або тарілку. Свєта несамовито кричала на неї.

У Світлани після заміжжя довго не було дітей. А взяли з чоловіком на виховання Тетянку – за півтора року народився син Олежик. Лікарі кажуть, що це закономірно, а люди – що Бог віддячує за те, що сироту пригріли. Танечка дуже любила братика, та тітка Свєта суворо- пресуворо заборонила їй його навіть торкатися.

Підростала Тетянка, до школи ходила й сама, без допомоги домашніх, готувала домашні завдання. Якщо треба було піти на ринок чи ще десь у справах – Свєта просила поняньчити сина сусідку Марусю. «У тебе ж Тетянка вже велика, запросто можна з Олежкою таку няньку залишати», – якось почула Таня розмову двох жінок.

— Розумієш, Маню, її мама, тобто моя сестра, померла від страшної недуги. Тому я панічно боюся, а раптом і дівчинка інфікована та заразна, тому й не дозволяю гратися з малим, я сама досі до неї навіть пальцем не доторкнулася, мені здається, що відразу помру, – відповіла їй тітка .
Тетянине серденько аж затріпотіло, сльози залили личко.Та виду не подала, що знає страшну тітчину таємницю.

Читайте також: Мені циганка сказала, що моє щастя живе поруч, та я і не повірив. Згодом зрозумів, що вона була права

ПІСЛЯ дев’ятого класу вступила вона до медичного училища. А по його закінченню вийшла заміж за першого, хто трапився і запропонував стати дружиною, хоч ніяких почуттів до нього не було. Пішла, щоб тільки не повертатися до рідної тітки, котра, як вогню, боялася зараження.
ЇЇ маленького Богданчика бабуся Світлана теж ніколи на руки не взяла і в дім до них не зайшла. Хоча запевняла, що любить. Бувало, принесе передачу, покладе біля порогу, а телефоном повідомить, щоб вийшли та забрали. Зате Олежкині діти у неї часто днювали й ночували.
Чоловік Тетяни почав пиячити. Вона самотужки виховувала сина, працювала не раз у дві зміни. Тож коли зустріла Михайла, своє велике кохання, подала на розлучення, забрала дитину й пішла жити до нього в однокімнатну гостинку.

Працювали, взяли кредит і придбали трикімнатну квартиру. Син виростав у дружній атмосфері та достатку, їздив з татом на рибалку, дресирували разом мисливського собаку Діка, повноправного члена родини. Богдан став студентом вишу.

НЕДАВНО, у вихідний, зателефонував Олег і попросив Тетяну
пошвидше приїхати, ба мамі зле. Михайло без зайвих запитань побіг заводити машину. Щодуху Таня піднялася на третій поверх, кинулася до Світлани. О, Господи, зупинка серця! «Швидку викликай, Олежко, негайно!». А сама взялася реанімувати серце.

«Невже – все? Ні! Ні! Мамочко, тільки не помирай!», – умовляла. – Слава Богу! Запрацювало!». Тетяна безсило відійшла від тітки, сіла в крісло. І тут примчали медики. Зробили кардіограму, оглянули хвору.

— Можете святкувати свій другий день народження, завдяки кваліфікованим діям медсестри вашому життю вже нічого не загрожує, – сказав лікар.

— Це не просто медсестра, це дорога моя донечка! Підійди, Тетянко, я так міцно хочу тебе обійняти- за всі роки! – лагідно промовила Світлана.