Історії

В 17 років мене видали заміж. Ні мої сльози, ні втечі з дому не вплинули на моїх рідних.

Мені 27 років, одружена, маю трьох дітей. У мене є все: діти, чоловік, гроші повага в суспільстві, друзі і подруги. Крім одного, немає любові.

Мій чоловік дуже-дуже хороша людина, добрий, турботливий, відповідальний. Але яким би він не був, і хоч я прожила з ним стільки років і народила трьох дітей, я так і не змогла його полюбити.

Все почалося з того, що через рік після закінчення школи, в 17 років мене видали заміж. Ні мої сльози, ні втечі з дому не вплинули на моїх рідних. За їх словами, вони краще знають, що для мене добре і в майбутньому я скажу їм спасибі. Мені нічого не залишалося, як змиритися зі своєю долею і мовчки проживати своє життя.

Не можу сказати, що діти були бажаними, я дуже їх любила Вони тепер єдина радість в моєму житті. Я завжди заздрила своїм подругам, бачачи, як вони щасливі в шлюбі, скільки любові і ласки вони отримують від своїх чоловіків.

За 10 років спільного життя я від чоловіка не отримала навіть квітки. Ось такий він чоловік. Стриманий і серйозний. Він може дати гроші і сказати, купи що хочеш. Він жодного разу не робив мені подарунків і сюрпризів, можна сказати я звикла до його характеру. Але мені завжди було прикро і заздрісно. А я так хотіла любові.

Читайте також: М’ясна запіканка в мультиварці

Вийшло так, що я в інтернеті познайомилася з однією людиною. З першого разу він здався мені таким близьким і рідним. Мені було з ним дуже цікаво і мені знову захотілося жити. Я почала доглядати за собою, мені нарешті захотілося бути красивою. Я відчула себе коханою і бажаною. Ми хоч і не бачилися в реалі, але я встигла його полюбити.

Я була така щаслива, рахувала хвилини, коли він мені подзвонить або напише. Але в один момент я зрозуміла, що так не можна і треба розповісти йому про чоловіка і дітей і порвати з ним. Хоча я думала, що він сам перестане дзвонити і зникне. І коли я йому зізналася, він мені відповів, що вже пізно, що вже любить мене і не готовий припинити зі мною спілкування і благав мене не міняти номер.

Я не знаю, брехав він чи ні, але він мені сказав, що у нього сльози самі по собі текли лише від думки, що мене більше не буде в його житті. Так як і я вже не могла без нього, ми і далі продовжували спілкуватися і закохуватися один в одного все більше.

З ним я була така щаслива, одна думка про нього змушувала мене літати в хмарах. У мене не було інших думок, в голові крутилися його жарти, його голос, його посмішка. Я забула про всіх. Потім пішов з життя мій батько, мені було дуже важко. Чоловік почав лаятися зі мною і я мовчки все терпіла.

Не було ні сил, ні нервів відповідати йому. А та людина підтримувала мене і заспокоювала.

Але вийшло так, що мій чоловік дізнався про все. Подзвонив йому, домовився про зустріч і зі своїми друзями .. його. Зняв на відео і мені показав. І сказав, щоб я більше його не шукала, і він мене не буде шукати.

Може він і правильно вчинив, я знаю, що я не права. Але це була єдина людина, яка розуміла мене і любила. Це був мій чоловік.