Мені дуже соромно за свого чоловіка, у нього ніяких манер

Може перед жінкою пройти першим у двері, не притримає їх для неї.

Ніколи не поступиться місцем у транспорті жінкам з дітими, у положенні. Оце так виховала свекруха чоловіка! Хоч не ходи з ним нікуди!

Якось я про це не задумувалася раніше. Жили з чоловіком добре, люблю його, але потім придивилася – боже, скільки у нього поганих
звичок! Мені так за нього соромно буває! Просто готова крізь землю провалитися, коли ми разом в якійсь компанії, кругом позорить мене.

Читайте також Ну а потім вона завжди всі недоїдки складає нам з собою – два відра недоїдених салатів по судочках, шматки тортів, що залишилися, шашлики, картоплю… Мало того, що воно вже не свіже, але ж ще і якої якості – з найдешевших продуктів, жахливого смаку

Хтось скаже, що проблем у мене інших немає, що роблю їх з нічого, хтось подумає, що я не люблю чоловіка.
Ну а раптом хтось живе з такими ж емоціями, як і я? Не мовчіть, порадьте, як ви з цим миритеся, як себе заспокоюєте? Чи є взагалі межа терпінню? Доходить до того, що я вже не можу проводити час з чоловіком, якщо будуть ще інші люди, я його стидаюся. Я тоді постійно у напрузі, анітрохи не відпочиваю.

У нього зовсім ніяких манер! Може перед жінкою пройти першим у двері, не притримає їх для неї. Ніколи не поступиться місцем у транспорті жінкам з дітими, у положенні. Оце так виховала свекруха чоловіка! Хоч не ходи з ним нікуди!

Ось минулого місяця літали в Туреччину, для мене це були два тижні випробувань – чоловік буквально виводив мене. Він пристойна людина, але якби він умів втихомирювати свої звички, тримати себе в руках.

Наприклад, коли він вип’є, починає плямкати, може ікнути після їжі. У Туреччині в ресторані з шумом відсував стілець, всі оберталися,  гладив себе по набитому животу, займав мені чергу до столу зі стравами і кричав: «Йди сюди, я зайняв! Скоріше, бо млинці закінчуються!». Ніби ми з голодного краю або там кілометрові черги!

Ще чоловік може не притримати двері, не пропустити жінку вперед, сидіти в метро, поки не скажеш прямо, що треба поступитися місцем похилій людині чи жінці з малюком. Зустрічаємося з друзями, так чоловік обов’язково почне про політику розмови, хоча нічого в ній не розуміє.

У спілкуванні з незнайомими людьми чоловік може напустити такого туману, що всі приймають нас за олігархів або контррозвідників, чесне слово.

Мені соромно за це, за такі понти і дурості. Може ставити людині незручні запитання, наприклад, скільки той отримує зарплати, на що витрачає. При цьому про себе не розповідає. Може бовкнути якусь дурницю під час тосту, хоча і знає ж, що не вміє дотепно жартувати.

Якщо ми йдемо в гості, чоловік буде там їсти стільки, ніби його взагалі не годували тиждень, всі салати і закуски доїсть з кожної тарілки, навіть якщо вони далеко стоять від нього. Обов’язково упустить шматочок на підлогу або сорочку. У мене істерика починається, як тільки згадаю все це.
А зубочистка за загальним столом, нога на ногу в кріслі так, що носок у співрозмовника під носом…

Вдома, звісно, все простіше. На багато речей я просто не реагую. Ну, гикнув після їжі, подумаєш, не міг стримати себе. Але мені дуже соромно, коли такі речі відбуваються при сторонніх людях. Прямо хоч в гості не ходи з ним.

Чи є тут такі, кому соромно за поведінку чоловіка на людях, як ви з цим живете? Або, можливо, у ваших знаймохих подібні ситуації? Просто я знаю, що говорити чоловікові про це марно, він не розуміє. Вже сторізів пробувала – він тільки ображається.

А, взагаллі, вважаю, що це недоліки свекрухиного виховання. Вона ростила його сама і чомусь не прищепила ніяких манер. Наче готувала його до життя в пустелі, а не серед людей