Це сталося багато років тому. До цього часу моя мати майже влаштувалася в Німеччині, залишивши мене, студентку, зовсім одну в місці, в двокімнатній квартирі.
Мама влаштовувала в Берліні своє особисте життя, і, переймаючись муками совісті, відправляла мені на картку значну суму грошей кожен місяць. А ще прислала з-за кордону мобільний телефон, щоб ми могли з нею спілкуватися в будь-який час.
Я намагалася добре вчитися, але іноді не могла встати і піти в інститут після безсонної ночі, проведеної в клубі з новим знайомим. І дозволяла собі прогуляти кілька пар.
Так, безтурботно і весело пролетів рік. Мені залишалося вчитися кілька місяців. Мама наполягала на мій переїзд до Німеччини, але я впиралася. Мені і тут добре.
Ось тільки добре мені було не дуже довго. Почало нудити. Я боролася зі слабкістю і нудотою два тижні, а потім не витримала і звернулася до лікаря. Той порадив здати аналізи. Ось цього ще мені не вистачало!
Але, на жаль, все виявилося саме так. Йшов другий місяць. А хто батько дитини – я і згадати не могла. Точніше, коливалася між трьома варіантами. Довго думала – чи варто? Поки думала, вже було пізно приймати рішення.
Боялася гніву матері. Але ж вона далеко?
Появилась донька. Я вдивлялася в її обличчя і не могла зрозуміти, хто ж її батько. Мамині гроші дозволили найняти няню. А ось привітати її саму з народженням внучки, у мене язик не повернувся. Було нестерпно соромно.
Мама все частіше говорила про те, що вона хоче приїхати до мене, відвідати мене. Але, на щастя, завжди знаходилися якісь невідкладні справи.
Няня натякнула мені, що з дитиною потрібно кожен день гуляти. Але мені було соромно ходити з коляскою навколо будинку. Не хотіла розпитувань сусідів. Тоді я запропонувала няні хорошу доплату за те, щоб вона відвезла дитину в свою квартиру.
Читайте також: Дівчина виходила заміж по розрахунку, а залишилась ні з чим.
Пролетів рік. Я відвідувала дитину щотижня. І була майже впевнена, хто її батько. Няня захворіла і не могла з нею сидіти. І я до себе забрати дитину не могла. Все боялася, що сусіди мамі донесуть. Я зібрала речі дочки і поїхала до її батька, заздалегідь дізнавшись його адресу.
Сказала, що він у мене куртку забув, хочу повернути. Мені відкрила мати того хлопця. Вона була приголомшена новиною, що її син став татом. Але дівчинку взяла на руки з величезним задоволенням. Її обличчя засяяло посмішкою.
Я запитала, чи можу я залишити дитину у них? Вона відповіла позитивно. Я залишила свій номер телефону на всякий випадок. І повернулася до свого звичайного життя. Дзвонила раз в тиждень, у дитини все було добре.
Мама приїхала до мене. Перші хвилини – радість. А вже через годину ми почали сперечатися – звикли жити одне без одного. І в цей же вечір сталося те, чого я побоювалася. Маму побачили сусіди і розповіли, що в нашій квартирі плакала дитина, а потім він зник. Люди так хотіли задовольнити свою цікавість!
Мама вбігла в квартиру і стала трясти мене за плечі: «Де дитина, що з нею? Говори, що ти з нею зробила? »
На мою особі потекли сльози. Я намагалася брехати, що подруга заїжджала з немовлям. Але мама все твердила: «Говори, де дитина?»
Я в усьому зізналася. Ми поїхали в будинок батька дитини. Обидві жінки, бабусі, були щасливі тримати внучку на руках. А ось ми з тим хлопцем так і не поспілкувалися толком. Теж мені батьки, одна назва.
Мама в будинку ридала. Вона говорила крізь потік сліз: «Це я в усьому винна, тільки я. Сама, як зозуля, кинула тебе, все намагалася влаштувати своє особисте життя! Твоєї провини тут немає! »
А потім все якось владналося само собою. Як в фіналі доброї казки. Я забрала дівчинку додому, до неї майже щодня приїжджала бабуся і тато. Ми прекрасно ладили.
Моя мама ще рік надсилала з Німеччини гроші і найстильніші речі. А потім і сама повернулася. Сказала, що ну їх, цих мужиків. Будинки дочка і внучка. Вона тут потрібніше, ніж там.