Я все життя вважала себе дуже везучою. Мені пощастило вступити до найпрестижнішого університету міста, зустріти чоловіка своєї мрії та народити двох здорових діток – хлопчика і дівчинку. Все, як я того хотіла.
Зі Славою ми прожили душа в душу уже 25 років. Різне було в нашому сімейному житті. Було щастя і горе, перемоги та невдачі, проте головне – наше кохання з кожним роком лише міцнішало.
Читайте також «Корівка»
Я могла б сказати, що щаслива, якби не одне велика «АЛЕ». Мій ідеальний чоловік мав зовсім не ідеальну матір. Ми не поладнали з першого дня знайомства. Світлана Володимирівна любила контролювати всіх і все. Звикла, що в родині вона була головою і всі одразу виконували її накази. Аж тут син наважився вперше в житті піти наперекір матері та одружитися зі мною. З того часу ми й не ладимо.
Цьогоріч чоловіку виповнювалося 45 років. Робити пишне святкування і запрошувати повно гостей ми не збиралися. Хотіли відсвяткувати у тісному сімейному колі: діти та внуки. Така ідея свята нам зі Славою дуже сподобалася, адже не доведеться цілий день стояти біля плити, а потім ще тиждень прибирати після гостей.
Нашим планам не судилося збутися. Вранці зателефонувала свекруха, привітати сина з Днем народження, а потім сповістила «радісну» звістку: вона позапрошувала до нас всіх родичів, тож на вечір будуть гості. Сказати, що я була шокована – нічого не сказати. Які гості? Я ж зовсім не готувалася! А тут за декілька годин потрібно накрити стіл на таку кількість гостей.
Яка ж я була розлючена на свекруху. Скільки ж уже можна керувати чужим життям. Часу на гнів у мене не було, треба поспішати. Відправивши чоловіка до магазину за покупками, сама стала потроху готувати.
Наше щастя, що це був будній день і всі рідні були до вечора на роботі. Тож до їхнього приходу ми таки встигли накрити на стіл.
Гуляння пройшло на славу. Всі гості були задоволені, а особливо Світлана Володимирівна. Вона світилася від щастя весь вечір. Ще б пак! Такий сюрприз влаштувала.
-Синку, з Днем народження! Сподіваємося, наступного року зберемося такою ж сімейною компанією, – сказала тост свекруха.
«І не надійтеся», – подумала я про себе, але вголос нічого не промовила. Наш тихий сімейний вечір зійшов нанівець. Тепер доведеться розважати гостей до глибокої ночі, а тоді ще й дякувати дорогій матусі за влаштований сюрприз. Я вже мовчу про гору посуду, який потрібно буде перемити.
Неможливо бути везучою в усьому. Хоч наші відносини зі свекрухою і не складаються, я все одно вдячна їй за сина. Цей чоловік робить мене по-справжньому щасливою. Головне, щоб йому було добре, а біля нього і мені.