Мій зять хороший, але жити в з ним в одному домі я не можу

Внуків поки що немає, одружені мої діти півтора роки. Їздять обоє на роботу в райцентр, відкладають на власне житло.

Скоріше б вони назбирали, чесно кажучи… І не тому, що мені не подобається те, що діти живуть з нами під одним дахом.

Щиро хочу сказати: Вадим хороший хлопець, все допомагає, багато чого по господарству робить. Он навіть гойдалку для садочку нашого купив, про яку я стільки мріяла.

От тільки дуже дивно ми якось з зятем «синхронізуємося», і це неймовірно «напрягає», правду кажучи…

Я, вибачте, ось про що.

Читайте також: Жити і знати, що улюблена і обожнювана жінка зрадила і проміняла на іншого, виявилося ще тим випробуванням

Як тільки мені потрібно в туалет (хоч в хаті, хоч на вулицю) – Вадим вже там, засів конкретно. Треба мені в душ – Вадим прямо перед цим заскочить хлюпатися на годину… Захочу піти на кухню попити в тиші чаю і подивитися кухонний телевізор – зять вже лежить на м’якому диванчику і дивиться якусь свою кіношку… Я раніше любила посидіти за чаєм ще й вночі, коли всі сплять, а тепер не можу, бо варто мені вийти серед ночі на кухню – там Вадимчик на перекусі, він любитель пожувати вночі…

Так само це працює у протилежному напрямку: якщо в ті самі місця треба зятю – а там вже я.

Ну не попереджувати ж мені його кожного разу: зятьку, я тут через 10 хвилин в туалет-помитися-чаю попити збираюся… А йому аналогічно – мене.

Ну смішно ж і безглуздо. Але на справді це зовсім не смішно.

Я про це нікому не говорю, це мовчазне знання-розуміння лише між нами з зятем. І це точно не збіги, а якась дурна «синхронізація», будь вона неладна.

Тому дійсно краще, щоб діти, мабуть, переїхали жити окремо, а до нас ходили в гості. Бо скоро наше поки що тихе і стримане з Вадимом роздратування одне одним почне вихлюпуватися назовні, і тоді вже не солодко стане всім в родині…