Хто не здався без бою, той знає, як пахне крoв.
Хто не вийшов з-під граду, той більше не змінить світ.
Хто вивозив дітей – як герой, що в атаку йшов.
Хто тримався за мову, той вірно читав Заповіт.
Ми прокинулись рано – і час зупинив свій хід.
Відтепер кожен день – лиш наступний, без жодних дат.
Прозріває до вчора незрячий сучасний світ:
Московит – навіть не людина, який він “брат”?
Чуєш вітер, що віє з північних гнилих боліт?
Там живуть людожери без совісті й каяття.
Ти на вражу армаду керуєш стрімкий політ.
Твоя ноша важка, але воля – і є життя!
Читайте також: “Мені не спиться дорогий мій сину… Мій янгол світлий, золоте дитя…”
Наша армія б’є без жалю по ворогах.
Наші матері молять Бога і всіх богів.
Наші діти стають доросліше на очах.
Наші люди несуть останнє з своїх погребів.
Наше серце тепер – єдине на цілий світ:
Кожна смeрть – то моя, кожен біль – то є теж мій біль…
Перечитуй, мій брате, кобзаревий Заповіт –
В ньому вся наша доля і шлях, наші хліб-та-сіль.
Відділи наші зерна від плевел чужих ідей –
І давай вже плекати рідне, бо в нім – життя!
Наші дії – то доля наших живих дітей –
Не програймо ж сьогодні і їхнього майбуття!
Автор: Мантіхора