Ми з чоловіком навіть згідні помінятися з ними подвір’ями, лиш би уникнути цієї ворожнечі.

Мій чоловік також був сиротою. Він мав рідного брата. Його батьки після своєї смерті залишили братам великий будинок. Перший поверх належав моєму чоловіку, а другий його брату та дружині. Подвіря у нас було спільним. Ми бачилися щодня. У присутності мого чоловіка, його брат з дружиною посміхалися і намагалися бути привітними, а коли його не було – поглядали на мене косо і нічого не говорили. Якщо я їх про щось запитувала – відповідали мені не охоче і грубо.

Я не знала чому вони так агресивно до мене налаштовані, хоча думками я розуміла, що я їм чужа і любити мене вони не змушені.
Далі рідні брати почали сваритися за урожай яблуні і вишні, пізніше ще за всякі дрібниці.

Тоді мій чоловік не витерпів і запропонував брату поділити подвір’я навпіл і встановити паркан. Нам було абсолютно всеодно яку частину ми отримаємо. Тому нам дістався задній двір, який був заставлений всяким непотребом і без дерев.

Читайте також Сини вирішили не спілкуватися з батьком, адже зрада для них – це те, чого прощати не слід.

Ми ціле літо приводили його до ладу, насадили дерев, поставили альтанку і пісочницю для нашої дитини.

Брат чоловіка і його дружина лише заздрісно дивилися на нас з вікон свого другого поверху. Свою частину вони зовсім не облагороджували.

Розмовляли з ними ми зовсім рідко, навіть на свята не збиралися за одним столом.

За кілька років померла моя тітка і я отримала у спадок її майно. Ми його продали і купили дві машини. Бачили б ви очі брата чоловіка і його дружини. Вони і досі не можуть заспокоїтися. Тепер вони надумали піти до суду і звинуватити нас, що ми відібрали у них більшу частину землі біля дому.

Ми з чоловіком навіть згідні помінятися з ними подвір’ями, лиш би уникнути цієї ворожнечі.