Проживаю я зараз сама, оскільки син і донька вже дорослі. Все життя ми важко працювали, щоб дати їм освіту, купити житло, а тепер й онуків няньчу.
Ледве зводжу кінці з кінцями, бо пенсія в мене невелика, стараюсь брати якусь роботу додому (часто займаюсь вишивкою на замовлення), бо ледве вистачає на найнеобхідніші речі. А коли прихворію, то взагалі економлю на їжі.
Одного разу ми з сусідкою почали розмовляти про наше фінансове становище, і вона розповіла, що їй допомагають діти: привозять продукти, купляють ліки та інші необхідні речі. Мені в цей час стало неприємно, адже мої діти жодного разу не запропонували допомогу.
Мені стидно щось просити у них, адже я розумію, що їм треба своїх діток ставити на ноги. Хоча живуть вони не дуже бідно, щороку відпочивають за кордоном, і не в Єгипті, а на дорогих курортах. Якось я попросила їх допомогти мені сплачувати комуналку, адже я залишу їм свою квартиру. Тим більше їм наполовину платити буде не так вже і багато. Син удав, що не зрозумів натяку, а дочка сказала, що свою квартиру оплачує насилу.
Читайте також Галину Вікторівну дуже образила поведінка невістки, вона віддала сину подарунки, розвернулась та пішла.
І син, і донька мають власні автомобілі, якими щодня їздять на роботу. Мені було так образливо, адже ремонтувати й заправляти машини у них є гроші, а допомогти мені — ні. А я їм присвятила все своє життя! Донька кожного місяця купляє собі нові речі, внучку балують — кишенькові гроші малої більші, ніж моя пенсія.
За сина взагалі мовчу, там всім розпоряджається невістка, і якби він навіть хотів допомогти, вона не дозволить.
Сиджу і згадую, як ми з сестрою допомагали своїм батькам, адже були вдячні й дякували за все. В гості ніколи з порожніми руками не їздили. Зробили їм ремонт у квартирі, адже на пенсії люди не можуть собі цього позволити. Нам ніхто не натякав, ми самі знали, що так потрібно, а я, мабуть, не змогла правильно виховати своїх дітей.
Я вже собі думала, якби мене діти взяли жити до себе, я б робила у них все вдома, допомагала, а свою квартиру здавала. Але боюсь таке запропонувати, адже знаю їхню відповідь.
Ми з чоловіком все життя відкладали собі на старість, але у дітей завжди виникали проблеми, й ми все віддавали. Тоді їм було потрібніше. І ось така подяка на схилі літ.