Ми з чоловіком взяли до себе жити його бабусю.
Бабуся – родичка по лінії чоловіка. У неї ще є рідні, але у них немає можливості за нею дивитися і бути поруч. Бабуся вже у віці, хворіє і коли залишалася сама, за нею за нею якийсь час доглядали сусіди, бо жила вона сама, окремо від усіх.
Ми запропонували їй переїхати до нас, і вона дуже зраділа. Звісно, це передбачає, що нам лишиться її маленька квартира.
Читайте також Я просто мрію, нарешті, вийти з декрету і почати реалізовувати себе. І друга дитина в плани не входить!
Спочатку все було прекрасно. Ми з чоловіком працюємо, вона і приготувати допомагала, і прибрати, але потім щось пішло на так. Вона стала постійно чимось не задоволена, почала дуже образливі речі говорити: «Ви нікчемні, ви нічого не робите».
На той момент, коли відносини зіпсувалися, ми вже побудували будинок, влізли в борги, щоб швидше закінчити будівництво, щоб перевезти її в новий будинок.
Але і про новий будинок, у якому ми тепер разом з нею живемо, вона негативної думки. Починає говорити, що душ у ванній поганий, колонка і витяжка – теж. Ми побудували нову кухню і туди купили новий посуд, а вона почала говорити, що навіщо, коли її набори і сервізи є старі. Я прекрасно розумію, що вони дорогі були на той час і хороші.
Але зараз зовсім інший час і це просто вже не виглядає так, як виглядало на кухні раніше – це дуже не сучасно, старомодно. Дістала свої старі рушники, хоча є нові, і по новій кухні їх розвісила.
Може цілий день бути у своїй кімнаті, але коли я або чоловік вийдемо щось робити – обов’язково їй треба набрати воду, помити кухоль, щось викинути. І вона цим заважає, тому що ти хочеш з полиці щось взяти, але ні, вона миє щось, і ти стоїш і чекаєш. І це так дратує якщо чесно, бо саме це треба робити їй зараз, а не тоді, коли нас дома не було.
Ось вчора. Я хотіла розігріти їжу, прийшов чоловік і його друг. Я була на кухні, розкладала покупки, і запитала чоловіка, чи він їсти буде, в бабця вийшла, і почала плиту запалювати, а коли я говорю: «Ви будете робити – добре, я тоді піду», так вона відразу: «Ну, роби ти».
Я вже якраз йшла з кухні, кажу: «Ну ви ж почали, тоді вже ви робіть!».
Так вона перед другом чоловіка розіграла цілий спектакль, зробила мене винуватою. І почала голосити, що вона тут зайва для нас. Мене це ображає, і, взагалі, вся обстановка напружує. Особливо її слова, що ми нікчемні, живемо не так, як звикла жити вона.
Дзвонить родичам і по телефону комусь там говорить: «Моя золота», а ми -ось такі, невдахи.
І скільки це терпіти, адже далі буде тільки гірше. Що робити, не знаю. А квартирку ми її продали, щоб будинок скоріше добудувати.
Намагалася їй улюблені кросворди купувати, та й ті не допомогли. Нещодавно я захворіла, їздили з чоловіком до лікаря, а по приїзду вона навіть не поцікавилась, як і що зі мною