fbpx

На кожну ситуацію є причина. І я в цьому переконалася

Завжди із цікавістю читаю життєві історії і вкотре переконуюся, що наше життя складається не тільки з чорного й білого, з добра й зла, з чеснот і гріхів. У ньому є безліч «напівтонів» і відтінків. І не буває так, що в складній сімейній ситуації винен хтось один із сім’ї, як це видається на перший погляд. Чи то йдеться про крах стосунків між чоловіком і дружиною, чи проблеми з вихованням дітей, чи псування взаємин між дітьми і батьками.

У кожної ситуації завжди є причина.

Поясню на прикладі своєї сім’ї. Хоча б для того, щоб інші не повторювали моїх помилок

Я вийшла заміж, бо любила. Народила рік за роком двоє дітей. Але в декретній відпустці майже не була. Попросила маму, щоб переїхала до нас — і вийшла на роботу. Чоловік був проти.

Не міг сказати мені відверто, що не хоче жити з моєю мамою, але я це відчувала, бо вона справді складна людина. Мама почала порядкувати в нашій хаті.

А я заплющувала на це очі. Робила кар’єру, тож мене майже ніколи не було вдома.

Коли захворів батько, мама повернулася до села.

Старший син уже пішов до школи, а молодший відвідував старшу групу садка. Чоловік відводив дітей до садочка й школи, забирав, гуляв з ними вечорами, готував їсти.

Я ж пильнувала роботу. Приходила додому пізно й валилася з ніг. Навіть говорити від утоми не могла.

А з часом довідалася, що в чоловіка є коханка. Перше, що подумала: коли? Коли він має час зустрічатися з нею?

З’ясувалося, під час робочого дня. Бо якщо є бажання, то час викроїти нескладно. Тим паче, якщо коханка — начальниця.

Удома почалися скандали. Я не зважала на те, чують нас діти чи не чують. Слів не добирала. І врешті чоловік пішов із дому.

Читайте також: Казала мені циганка колись про мою долю, а я думала шахрайка. Та все ж вона виявилася права

Я найняла жінку, яка водила дітей до школи й приводила додому, годувала, допомагала готувати уроки.

Я вдавала із себе жертву, бідну зраджену дружину, яка працює, не покладаючи рук, на благо сім’ї, а чоловік цього не оцінив. За першої-ліпшої нагоди я дорікала синам, що працюю, аби вони мали все необхідне і навіть більше, а вони цього не цінують, бо не хочуть вчитися, погано поводяться.

Соромно зізнатися, але я могла сказати вчительці: «Це ваша робота. Не вмієте працювати з дітьми — розраховуйтеся». І тільки недавно до мене дійшло, що я власноруч зруйнувала свою сім’ю.

Бо сама винна в тому, що мене покинув чоловік і в мене погано виховані діти. Якби ж я вчасно зрозуміла свої помилки, то їх іще можна було б виправити.

Тепер уже пізно. Старший син — студент, молодший закінчує школу. Вони мене не поважають, не прислухаються до мене, хоч я досі заробляю гроші.

Робота — це єдине, з чим у мене в житті склалося. Але заради неї я пожертвувала найціннішим.

Свого часу всі наші родич і й друзі осуджували мого чоловіка.

Але в його вчинкові більше моєї вини, бо він хотів мати вдома господиню, матір своїх дітей. У школі всі вчителі сварили моїх синів. Але діти не винні, що я не приділяла їм уваги.

Усі шкодують мене, таку розумницю і красуню, бо доля моя не склалася. Проте я не варта співчуття. Що хотіла, те маю.

Тож не дивіться на людей і їхні проблеми однобоко чи поверхово. Бо в житті все дуже складно.

facebook