На роботі привітають, а от діти не обіцяли приїхати, затримуються, робота не пускає.

На свій ювілей Олександр Михайлович не планував нічого. Не хотілось думати, що живе шістдесят років. Неначе вчора бігав до школи, мама шукала, де мене носить до ночі. А завтра вже ювілей. Мами давно не має, сам він дідусь чотирьох онуків, а враження, що не жив, що все попереду. На роботі привітають, а от діти не обіцяли приїхати, затримуються, робота не пускає.

Зранку, як завжди, на роботу прийшов вчасно, колеги з квітами, подарунками, щирими вітаннями. Приємно. Але щось не давало радіти сповна, можливо, що діти так невчасно затримуються. Дружина також поводилася спокійно, не готує святкову вечерю. Вирішив для себе, що після роботи, зайде додому переодягнутися, потім піде в кафе з приятелем посидять. З такими думками йшов Олександр Михайлович із роботи.

Читайте також Не розмовляємо вже кілька днів, а він, як з’ясувалося, добре вміє давати собі раду й без мене. Готує не гірше, ніж я. Правда, тільки для себе варить.

Біля будинку сусіда помітив нову машину, хто міг приїхати до нього, адже він один. На подвір’ї свого будинку тихо, навіть дружина не зустрічає. Відкривши двері, очам не повірив. В будинку стояла вся його велика родина, і з привітаннями обіймали, цілували ювіляра. Були обидві дочки з чоловіками, внуки всі четверо, дружина з подарунком. В кімнаті накритий святковий стіл. І коли тільки дружина встигла приготуватись?

Але виявляється, то ще не все. Всі гуртом повели Олександра Михайловича на подвір’я. Коли глянув, сльози капали з очей. Машина, що стояла біля сусіда, стоїть на подвір’ї, перев’язана бантом. І коли вони встигли? Діти подарували тату машину, про яку він мріяв давно, але статки невеликі, тому була тільки мрія. Наразі мрія здійснилася, рідні люди поруч, що ще треба для щастя. Олександр Михайлович дякував дружині, дітям, за любов, за приємний сюрприз. Він щасливий.