Нещодавно сталось так, що нам довелось добиратись додому дуже довго. Спершу ми летіли літаком, потім їхали одним потягом, а потім довелось їхати ще одним. Словом довга та важка дорога. Білети в нас всі були придбані завчасно. Взяли ми білети в плацкарт на нижні полички.
Коли ми прийшли на свої місця то вияснилось, що з нами на верхніх полицях їхала літня сімейна пара. Ми з дружиною готувались до того, що нас будуть зараз просити помінятись місцями, але ні. На наше здивування вони не стали такого робити. Ба більше – ми ледь їх впросили присісти поки старенькі їли. Вони хотіли їсти стоячи, щоб не заважати нам.
Читайте також Тримати біля себе дитиною, такого їй не треба.
Коли прийшов час спати дідусь допоміг своїй бабусі залізти на верхню полицю, а потім і сам заліз. Я йому запропонував допомогу, але старенький напрочуд вправно виліз, ніби йому всього тридцять років а не за шістдесят п’ять.
Попри це на бокових місцях їхали дві жіночки пенсіонерки. Були вони прямо таки дуже габаритними, так сказати. І та жінка, в якої був білет на верхню полицю весь час жалілась та прирікалась, що як їй важко буде залізти на верхню полицю.
Чесно, я не бачив(і слава богу), як вона залазила на свою полицю, бо швидко заснув після майже трьох днів в дорозі. Зранку пара стареньких закоханих не стали нас будити та пішли снідати на вільні місця, а коли туди прийшли пасажири – повернулись назад до нас. Ми звільнили для них одне місце на низу, щоб вони могли спокійно доїхати.
Пара вийшла на своїй зупинці, а ми продовжили свій шлях. Потім до нас пересіла та пенсіонерка, що ввечері жалілась на своє місце на верхній полиці. І тут вона вже нам почала розповідати як їй важко було спати на верху. Я їй не повірив, бо ж прекрасно чув як вона хропіла вночі. Я вам скажу, що не кожен чоловік так вміє.
Але в цілому ми доїхали добре. Без проблем та неочікуваностей. Нам пощастило з сусідами. Все таки є літні люди, які не вважають, що їм всі завжди зобов’язані.