Настя проживає вже понад десять років за кордоном і ось вперше приїхала в Україну.

Настя проживає вже понад десять років за кордоном і ось вперше приїхала в Україну. Юля вже уявляла, як буде розмовляти з Настею про життя, будуть розповідати, що трапилося з ними за ці роки. Вона згадувала своє життя.

Сама живе в маленькому містечку, нещодавно розлучилася з чоловіком. Все, як у всіх. Дім, робота, дім. В цій сірій буденності є одна радість – син. Хоча роботу свою вона теж любить – працює вихователькою в дитячому садочку, і їй подобалося цілими днями спілкуватися з дітьми.

Але трапилося таке, про що вона ще нікому не розповідала й вирішила поділитися потаємним з Настею.

І ось сидять вони удвох в затишному ресторанчику, радіють зустрічі і розповідають, як в дитинстві, усе-усе, кожна про своє… І про оте, про що Юля мовчала усі ці роки.

… Юля прогулювалася містом й зупинилася, розглядаючи афіші біля кінотеатру. В цей момент привернув її увагу дитячий вигук: “Мама! Ось моя мама!”. Це була дівчинка не більше чотирьох років, яка обхопила її за коліна та просила, щоб та взяла її на ручки. Дівчинка продовжувала обнімати молоду жінку, а Юля заспокоювала її й оглядалася навкруги, в надії знайти когось з рідних. Вона не розуміла, що відбувається і чому ця дівчинка називає її мамою. Після цього підбіг молодий чоловік й попросив вибачення.

Читайте також День, коли батьки змусили Надю вийти заміж за нелюба, зіпсував життя, мінімум двом людям.

На запитання Юлії він не відповідав, а лише запросив до себе додому. Здивована усією цією пригодою, Юля погодилася. Поки йшли, Галинка не відпускала її руки. «Заходьте, Юлю, до кімнати, і ви все зрозумієте».

Юля була здивована тим, що побачила. В рамці на стіні висіло фото молодої жінки, яка була точною її копією. «Ось тому доня називає вас мамою. Це моя дружина, її не стало пів року тому, от моя доня і шукає тепер свою маму. Вибачте нам, будь ласка».

Юлі стало не зручно, вона не знала, як далі поводитися в такій ситуації. «Дякую, що ви мені все пояснили, але мені вже пора», – і Юля попрямувала до дверей. «А може обміняємося номерами телефону? Зустрінемося, погуляємо, заради донечки. Ось тримайте мій номер». Юля взяла номер Сергія, але свій не залишила.

Тоді Настя сказала, що, можливо, це була доля, а вона взяла і від неї втекла. В цей момент за сусідній столик прийшов старший чоловік з молодою дівчиною.

«О, Юлю, глянь, яка гарна дівчинка сідає за сусідній стіл та й чоловік такий красень поруч. Мабуть, батько. Дівчинка, до речі, дуже на тебе схожа! Юлю, гляди!»

Юля бачила і не могла повірити власним очам. Це була та сама дівчинка і чоловік, про які вона нещодавно розповідала.

Уже через кілька хвилин Юля відчула на собі пильний погляд Сергія. І хоча усіляко намагалася уникнути того погляду, очі їх зустрілися. Сергій уже підійшов до їхнього столика: «Юлю! Це – ви!» «Так, я!». Так і провели цей вечір разом.

Може, дійсно не варто тікати від власної долі…