Христина ніколи не ходила в церкву, хоча і вважала себе християнкою. Коли бабуся її ще була жива, не раз просила: «Ходи, донечко, зі мною до церкви. Дівчатам добру долю Господь роздає. То й ти попроси у Господа для себе долі».
Але Христина лише сміялася з бабусі. Вона студентка, в суботу до пізньої ночі на дискотеці, а в неділю зранку йти до церкви вона і не може, і не хоче. А доля, вона і так у неї буде добра, вона ж от яка красуня.
І справді, коли Христина приїжджала до бабусі в село, всі хлопці кружляли коло неї в надії, що вона вибере когось із них.
Але дівчині найбільше припав до душі голубоокий Назар. Любила його, сохла за ним, нікого, крім нього бачити не хотіла. Бабуся не раз попереджала, що не пара він їй, він – він звичайний сільський парубок, ласий на дівчат, а вона – справжня міська панянка, до того ж, неабияка красуня.
Читайте також Всі п’ять років свого шлюбу Ольга змагається зі свекрухою, Катериною Дмитрівною, за увагу чоловіка
Але хіба молодість, засліплена любов’ю, здатна почути голос розуму… Христина розчинилася у вирі почуттів до Назара і геть втратила пильність.
Якось приїхала вона черговий раз в село, бачилася з коханим, а коли збиралася додому, бабуся відірвала їй листок з свого настільного календаря, де була дата 14 жовтня. Тоді вона і розповіла внучці секрет, що якщо яка дівчина хоче заміж, то в свято Покрови має піти до Божого Храму, помолитися до Богородиці словами: «Ой ти, Мати, святая Покрівонько, накрий мою голівоньку. Дай, Боже, сватів дочекати, весілля справляти!».
А щоб онука не забула, бабуся написала ці словами на цьому листочку. Христина взяла його, поцілувала бабусю і пообіцяла, що виконає її прохання, обов’язково зайде до церкви. Але, коли приїхала додому, забула про свою обіцянку.
А потім чорна звістка прийшла з села – Назар одружився з іншою, донька голови сільської ради стала його нареченою. І саме в той день дівчина зрозуміла, що вже не одна, бо чекає дитину від коханого. Христина саме закінчувала останній курс університету. Батьки хоч і добряче посварили, але прийняли доньку з онукою до себе. Мама навіть потім з роботи звільнилася, щоб відпустити Христину працювати.
Донечку назвали Златою, бо мала золоте волосся, таке, як у мами і голубі очі, як у тата. Але батько доньки жодного разу так і не побачив, він і не знав про її існування. Злата росла, а Христина, заручена підтримкою мами, всю себе віддала роботі…
Осінь видалася неймовірно теплою. Христина любила цей шурхіт золотих листочків під ногами. Бабусі давно не стало, в село вона більше не їздила. І донечка підросла, скоро 10 років буде. На роботі Христина отримала непогану посаду – керівника великого відділу. Можна було б сказати, що життя вдалося, але хотілося ще чогось – можливо, тепла і турботи від чоловіка, якого у неї не було. Чи то не змогла забути Назара, чи то зневіра поселилася в її душі.
Інколи, коли було геть важко, Христина по дорозі на роботу чи додому забігала до церкви. В той день теж зайшла, людей в храмі було багато, вона зрозуміла, що то, напевно, якесь релігійне свято. Глянула на телефон – 14 жовтня, і згадала про Покрову. Вона вийняла із сумочки паспорт, де на останній сторінці був акуратно вкладений листочок з календаря, який бабуся їй подарувала колись давно.
Вона відкрила його і почала читати слова, які 11 років тому написала на листку бабуся: «Ой ти, Мати, святая Покрівонько, накрий мою голівоньку. Дай, Боже, сватів дочекати, весілля справляти!». Прочитала і розсміялася – яке весілля: їй 32 роки і вона мама своєї найріднішої десятирічної донечки. Склала акуратно листочок, прочитала звичну молитву і пішла на роботу.
Коли Олександр Михайлович, директор фірми, 35-ний неодружений, заможний і перспективний чоловік з усіх жінок на фірмі вибрав Христину і запропонував їй заміж, вся фірма смакувала цю новину ще довго. Мовляв, що він у ній знайшов?
Але Олександру давно подобалася Христина, він довгий час придивлявся до неї. А дитина зовсім не заважає – він любить Христину, а значить, полюбить і її доньку.