Таня була у восьмому класі, того року в неї з’явився маленький братик. Між нею та хлопчиком різниця була в 12 років, але дівчинка не влаштовувала ревнощів та істерик, не вимагала уваги і все добре розуміла. Тим паче, їй і так завжди не багато уваги діставалось.
– Найкраще контрольну написала, кажеш? – байдуже вислуховувала мама, – Ну а що ти хотіла? Це, взагалі-то, твій обов’язок. І більше ні слова. Жодної похвали, розуміння, гордості за дочку, жодних приємних слів. А Тетянка продовжувала допомагати мамі з малим Олексійчиком. що вона тільки не робила: гуляла з ним, годувала, купала, прала…
Попри це все, вона ще й продовжувала бути найкращою ученицею в класі, але цього і далі ніхто не помічав. Не помічали і всього того, що вона робила для малого.
– Так і має бути, – повчально зауважував батько, – дочка – перша помічниця вдома. Ти маєш усіх доглядати, Таню. І Олексія і нас з мамою на старості. Так з давніх-давен було і буде. Олексій — це син. Це щось інше, він має думати про кар’єру, успіх у житті і продовжувати наш рід. А ти маєш бути йому опорою по життю. Це твій обов’язок як сестри.
Час минав, Таня закінчила навчання в інституті, мала добру робота, навіть сім’ю — чоловіка і малого сина. Ось так Таня і далі залишалась прислугою. Її праці не помічав навіть любий чоловік. Мовляв, так і має бути: їжа, порядок, затишок — це все її справи, жіночі. Вона продовжувала так жити, згодом і заробляти почала більше, але прислуговувати вдома не перестала.
– Ну всі жінки для сім’ї стараються, – говорив чоловік, – якби ти була іншою, хто б тебе взяв?
Читайте також: Мені розповіли усю правду. Батьком мого похресника — є мій чоловік, а Наталка вже понад 3 роки має роман з моїм чоловіком.
Минали роки. Тато не стало, мама важко хворіла, а брат мав вступати до університету.
– Ти маєш допомогти братові, – дзвонила мама, – він не пройшов на державну форму. Мусиш допомогти з грошима, це ж твій обов’язок. Хай вчиться на платній формі.Таня ніколи не відмовляла. Постійно давала грошей, на вихідних, ледь дихаючи після своєї квартири і роботи, бігла до квартири батьків, щоб поприбирати, наварити їжі на тиждень і натягати продуктів. Таня навіть не згадувала, коли це вона просила батьків про брата, за яким би вона завжди піклувалась.
– А хто ж ще має це робити? Ми так і думали, що це все має робити старша донька. А хто ще? Моя пенсія не дуже велика, усі гроші віддаю Олексійчикові, йому багато треба для навчання. То хто ж лишається? Дочка, звісно. Таня жила в такому графіку роки. Постійно повторювала одне й те саме, бо вона ж
дружина, вона ж сестра, вона ж дочка.
За два роки після закінчення універу брат так нічого і не знайшов, то вона ще й його влаштувала на роботу. Мало того, на ній висів кредит за навчання свого вже сина, бо той теж був надією, але бали мав низькі. Згодом Тані ставало все гірше. Вона худла на очах, була сірою і постійно стомленою. Але не зупинялась, бо вона ж мусить це робити. А коли дізналась діагноз, то очманіла. Вже було пізно, але один шанс ще був. Шанс, який коштував шалених грошей.
– Де я такі гроші візьму, – сказав чоловік, – ти мала раніше помітити, що слаба. Я зараз залізу в борги за тими грошима і як не поможуть? Що мені тоді робити? Тобі вже буде все одно, а про мене ти подумала?
– Я одружитися зібрався, відповів брат, – гроші на весілля треба, не чіпай ті відкладені. Давай, тримайся ще.
– А як я буду жити? – влаштувала істерику мама, – Хто буде мене доглядати? Невістка чи що? Взяла й спаскудила нам усім життя! Не берегла себе, а тепер ми маємо тобі платити лікування? Ти егоїстка! Треба було раніше помітити, що щось зі здоров’ям. Ти повинна про нас дбати!
«Повинна, повинна, повинна», – дзвеніло у вухах у Тані.
Єдиний, хто не кричав на неї, це син. Події відбувались у вересні, тож він встиг написати заяву, заповнити необхідні документи і забрати гроші назад. Одразу за цим влаштувався на роботу. А Таня лікувалась. Поки проходила курс, усе налагоджувалось. Вона разом з хворобою втратила і все, що висіло на її горбі до цього.
Вийшла з лікарні і винайняла собі квартиру, пішла від чоловіка. Згодом розлучилась і розділили гроші за минулу квартиру на 3 частини. Таня з сином купили невеликі квартири з іпотеками. А чоловік пропивав ті гроші, як тільки міг. Матір постійно дзвонить і кричить про обов’язок, а брата вигнали з роботи, бо Таня перестала його захищати й виправляти його помилки.
Тепер вона зрадила сім’ю і чоловіка, забрала у нього квартиру і має непорядного сина, залишила в біді брата і стару маму. Шкода, що раніше не скинула те «повинна», може, й не хворіла б. Але краще пізно, ніж ніколи.