Мені 29 років, заміжня. Одружилися з чоловіком Богданом відносно недавно, він старший на кілька років.
Обоє працюємо,і чоловік, і я отримуємо пристойні, за мірками нашого міста, зарплати, живемо в своїй квартирі, правда в маленькій, але поки нас двоє, місця нам цілком вистачає. І ось чоловік почав все частіше заводити мову про дитину.
Читайте також Іванко появився хвореньким. Лікарі не давали жодних шансів.
Треба сказати, що після весілля ми вирішили пожити рік для себе, попрацювати. Прийняли рішення не вкладатися в більшу за розміром квартиру, а купили землю, на якій плануємо побудувати будиночок для постійного проживання.
Це моя мрія – власний будинок, і я дуже рада, що ми зробили перший маленький крок до її здійснення. І ось я не можу зрозуміти, чи хочу я саме зараз дитину,
а, якщо чесно, то вважаю, що час не найпідходящий.
Намагаюся дивитися на ситуацію з двох сторін. По-перше, біологічний годинник цокає, це так. Близькі друзі і родичі вже у відкриту говорять мені, що тягнути більше не можна, і треба народжувати. Богдан. як я вже сказала, також мріє про дитину, і навіть про двох.
І мене відвідують думки, раптом пізніше я зрозумію, що готова до материнсва, захочу народити, але вже не зможу? Он скільки такихвипадків! Часто-густо пари безуспішно намагаються роками. І треба пробувати зараз, поки можу.
Але з іншої сторони… Не те, щоб я не любила дітей. Я, скоріше, до них байдужа зовсім. Мене досить рідко розчулюють чужі дітки, у мене не виникає бажання взяти їх на руки, пограти, посюсюкать з ними, або ще що. Скоріше, вони мене дратують.
Я намагаюся триматися від них на відстані. І як же мені в такому випадку народжувати? Раптом я і до свого малюка не відчую те, що повинна відчувати мати? Не полюблю його і зрозумію, що такий крок на даному етапі мого життя – помилка?..
Раптом це стане причиною того, що я не буду приділяти дитині достатньо уваги, любові, і не зможу правильно його виховати? В той же час, на чоловіка в мене часу і сил стане набагато менше.
Плюс, якщо я піду в декретну відпустку, я тимчасово не зможу заробляти, а отже, з нашою мрією про будинок все стане туманним, і невідомо, коли ми почнемо і закінчимо. А жити в нашій маленькій квартирці вже з дитиною, м’яко кажучи, тісно.
Чи зможу я потім вийти на роботу, і не бігати по лікарняним з дитиною, а заробляти, щоб допомагати чоловікові? Всі ці питання в моїй голові кожен день мене дуже турбують.
Раптом я так ніколи і не наважуся на дитину, а в зрілому віці зрозумію, що зробила найбільшу життєву помилку, так і не ставши мамою?
В той же час, знаю людей і пари, які чудово і щасливо живуть і без діток.
Не знаю, як прийняти правильне рішення, від цих думок зовсім перестала радіти життю. Звичайно, я обговорювала з Богданом цю тему, і він мене заспокоює, що всім лячно, всі переживають, що не впораються, що повністю неможливо підготуватися до цього кроку.
Але мене його слова повністю не заспокоюють. Я звикла, що мій час належить тільки мені і коханому чоловікові і, мабуть, не готова його витрачати на дитину.