Ми з чоловіком дуже хотіли дітей, але у нас нічого не виходило, що ми тільки не робили, а потім лікарі нам сказали, що у нас не може бути дітей. Я довго вмовляла чоловіка взяти дитину з дитячого будинку, але Богдан був категорично проти такого.
Я багато молилася і через 2 роки чоловік змінив свою думку. Він привів мене прямо до будинку маляти і показав новонародженого хлопчика. Я пропонувала чоловікові подивитися інших діток, але Богдан вперто стояв на тому, що ми візьмемо саме його. Він так і не зміг назвати причину свого вибору, лише сказав, що він дуже схожий на його молодшого брата в дитинстві. Ми швидко зібрали всі необхідні документи і всиновили хлопчика.
Я була дуже щаслива. Хлопчик ріс і з кожним днем все більше і більше був схожий на мого чоловіка. Мене тішила така схожість, адже чим більше вони стануть схожі зовні, тим менше буде у людей питань з приводу їх спорідненості.
Одного дня, зранку у мене задзвонив телефон. Мені подзвонила з невідомого номера жінка і сказала мені, що мій чоловік є справжнім батьком усиновленої нами дитини.
Читайте також: Смачний йогуртовий рулет з джемом
Коли чоловік прийшов додому, я одразу ж розповіла йому про цей дивний дзвінок, Богдан зізнався, що він справді рідний батько хлопчика. Він зізнався у тому, що у нього був швидкоплинний роман в результаті якого народився син, але його мати не захотіла виховувати дитину і віддала в будинок малятка.
Вона повідомила йому в який саме і Богдан приїхав туди і знайшов його. Я не знала, що сказати. «Ти ж хотіла бути матір’ю, і я подумав, що це – наш шанс. Так, я сама наполягала на тому, щоб ми всиновили дитину. Але якщо у чоловіка є дитина, значить, він мені зраджував.
Не знаю, що мені зараз робити, дитину я дуже люблю і вважаю своїм сином, але як пробачити зраду чоловіка? Як жити далі?