Коли з Оленою трапилася ця історія їй було 48 років і вона була дуже самотня. Її чоловік покинув цей світ декілька років тому, а двоє її дітей вже подорослішали і жили окремо.
Спочатку її діти поїхали в місто вчитися, а потім лишилися там працювати і жити. Ось так Олена залишилася в селі одна. Однак сумувати їй було ніколи, адже потрібно було турбуватися про господарство, город та сад. Ще й будинок потребував ремонту.
Біля лісу за селом, у якому жила Олена, протікала річка. Це було мальовниче місце, ідеальне для риболовлі та купання. Хоч ріка була далекувато від села, але місцеві звикли багато ходити, тому це було улюбленим їхнім місцем.
Після частих дощів грибники приносили до села перші корзини з грибами. От і Олена, впоравшись з господарством, пішла з відеречком до річки з надією вполювати декілька грибів на суп.
На березі ріки вона побачила маленьку дитину. Спершу Олена подумала, що батьки хлопчика десь неподалік, але для впевненості вирішила трохи поспостерігати.
Восени темніє рано, відразу почало холодати, а на хлопчику були лише штани і кофта. Батьків дитини ніде не було видно, а сам хлопчик був трохи розгубленим, але не плакав. Тоді Олена вирішила не зволікати, а піти запитати у дитини про те, як вона опинилася сама біля річки.
Підійшовши ближче, Олена помітила, що хлопчик виглядає якось неохайно — штанці брудні і потерті, а кофта взагалі в дірках. Хлопчик сам замурзаний, волосся брудне і заплутане.
Тоді Олена зрозуміла, що батьків хлопчика шукати годі, однак вже смеркалося, жінці не хотілося лишати дитину напризволяще проти ночі. Тому Олена тут же вирішила забрати хлопчика додому — нехай заночує у неї, а на ранок будемо шукати батьків.
Як виявилося потім, знайти горе-батьків хлопчака було не так-то просто. Сам же хлопчик весь час мовчав, ніби взагалі не вмів говорити. Навіть імені свого не назвав, лише винувато дивився собі під ноги, не відповідаючи на запитання.
Тоді Олена вирішила звернутися в поліцію за допомогою у пошуках батьків дитини. Там батьків вдалося розшукати дуже швидко. А точніше, матір дитини, яка і покинула дворічного хлопчика на березі річки.
Олена довідалася, що малюка звати Артем, і він справді не вмів розмовляти. Батька дитини не має, а матір — алкоголічка зі стажем. Син її зовсім не цікавив, був лише непотрібним тягарем. Хлопчик випадково щось розбив у них вдома, ось горе-матір і розізлилася, тому й відвела сина до річки за лісом.
Читайте також — А ваш син? Він думав про дітей, коли спав з іншою?
Невідомо що сталося б з дитиною, якби в той день її не побачила Олена. Коли вдалося відшукати матір хлопчика, вона відразу ж написала на нього відмову. Дитину віддали у дитячий будинок. Олена була сама не своя, коли про це дізналася. Вона переживала про те, як Артем житиме у дитбудинку. Адже він зовсім не міг говорити!
Переживання Олени завершилися рішенням усиновити Артема, що вона обговорила зі своїми дітьми.
На перших порах Олені було тяжко з хлопчиком, адже він виявився доволі важкою дитиною. До 4 років Артем не говорив і відставав у розвитку. Однак материнська любов і турбота здатна на різні чудеса!
Тепер Артему 10 років і він розвинений краще, аніж деякі його однолітки. Хлопчик старанно вчиться в школі, займається спортом, мріє стати архітектором.
Артем знає, що Олена не є його рідною матір’ю, однак це не заважає йому віддавати їй всю свою синівську любов. Олені вдалося стати для покинутого хлопчика тією мамою, якої у нього не було.