– Старшому онукові десять років, влітку одинадцять буде, невістка сидить в декреті з молодшим, однорічним! – скаржиться свекруха.
– Я тут з ними жила тиждень, син у відрядженні був. Уявляєш, невістка майже не готує старшому! Він, каже, дорослий вже, нехай привчається до самостійності!
Євгенія Михайлівна живе в селі, син її з сім’єю і двома дітьми – у місті.
Відносини з невісткою Іриною у Євгенії Михайлівни не найближчі. Як то кажуть, крихкий нейтралітет.
Минулого місяця Євгенія Михайлівна проходила лікування в столичній клініці, і тиждень жила у сина.
– Завела собі нову іграшку, а старший зростає, як трава! – зітхає вона. – Мені його шкода… Уявляєш, мати жодного разу не встала вранці, щоб проводити його в школу. Це як?
Дитина сама заводить собі будильник, сам встає, сам одягається, збирається і йде.
– Мати спить собі з молодшим, уявляєш? – обурено розповідає вона. – Навіть не ворухнеться! Ну, правда, в ці дні молодша дитина прихворіла, та ще зуби у нього лізуть, ночами спав погано, Іра вставала постійно… Але це ж не виправдання! Старший-то теж дитина, і йому потрібна турбота і увага!
Ірина стверджує, що син вранці не снідає – просто не хоче їсти. З раннього дитинства так – снідає не раніше, ніж через пару годин після підйому. У школі їх годують після першого уроку, дають запіканки, омлети, каші.
Читайте також :Сім’я мого чоловіка обурені тим, що їх син буде виховувати чужу дитину, і зробили все, щоб з нами ніяк не перетинатися.
Але якщо син голодний, він цілком може взяти кукурудзяні пластівці і залити молоком, або зробити собі бутерброд. Може з’їсти яблуко, банан, сирок – в його розпорядженні цілий холодильник, набитий їжею.
Він дорослий хлопець, йому майже одинадцять! І нема чого стрибати перед ним, соплі йому витирати. Він повинен бути самостійним і вміти себе обслуговувати.
Микита і справді дуже самостійний, серйозний і відповідальний хлопчик. Він може посмажити собі яєчню, зварити макарони або пельмені, зробити гарячий бутерброд або розігріти котлету від вчорашнього вечері в мікрохвильовці.
– Але це ж зрозуміло, що займатися цим з ранку, коли очі не відкриваються, навіть не кожен дорослий буде! А тут – дитина! – зітхає Євгенія Михайлівна. – Звичайно, хлопчику простіше відмовитися від їжі, ніж клопотати на кухні. Але це ж не діло! Хоча б склянку чаю гарячого з цукром перед школою запропонувати треба!
Коли син приходить зі школи, Ірина теж не кидається на кухню.
– Ти голодний? Їсти будеш?
Хлопчик найчастіше відповідає щось невизначене. У школі у них обід, але не після останнього уроку, а десь в середині дня.
– Якщо хочеш, візьми там в холодильнику котлети, розігрій! А до вечора я щось приготую…
І дійсно, готує нормально і годує сім’ю тільки вечерею – коли з роботи приходить чоловік.
– Я свого сина будила і сніданками годувала ще й в інституті навіть! – ділиться Євгенія Михайлівна. – І обіди йому розігрівала, коли вдома була. Нічого, виріс нормальний хлопець, на несамостійність ніхто не скаржився ще! Працює, сім’ю завів, дітей народив…
Як вважаєте, Ірина дійсно мати-зозуля, якій ліньки займатися старшою дитиною?
Або нічого поганого не відбувається? Хлопець привчається до самостійності, це нормально. Десять-одинадцять років – це вже солідний вік, і спорудити собі нехитрий перекус з наявних в будинку продуктів така дитина вже цілком може.
Може бути, Ірина навпаки молодець, ростить нормального хлопця, котрий не пестуни, а бабуся не права?