Ми тоді ще були надто юними. То була найбільша моя помилка. Остап, якого я кохала більше за все на світі ще зі школи, сказав, що ми ще надто молоді, нам освіту ще треба здобувати, у нас ще все попереду. Батькам я звісно ж нічого не сказала, Остап десь роздобув гроші і все сталося, так як сталося. Потім він поїхав стажуватися в Європу і наші стосунки не пройшли випробування відстанню.
Потім я вийшла заміж. Але мій шлюб з Назаром розпався саме через те, що я не можу мати дітей. Чоловік згодом завів коханку і вона народила йому донечку. Я змушена була його відпустити. Уже багато років я живу сама, але я не жаліюся. В мене чудові друзі, батьки. І ось у свою відпустку, я поїхала до батьків, хотіла побути з ними, допомогти їм.
Гуляючи центром міста, раптом, я впізнала його. Ми не бачилися 15 років. Ми зустрілися поглядами через 15 років: я і Остап. Той самий, хто сказав мені тоді, що для дітей ми ще замолоді, що у нас все попереду. Тепер він йшов мені назустріч, тримаючи за руку чорняву пухкеньку дружину, а навколо них бігали троє їхніх дітей.
Читайте також: Я думаю, вони думають, що так буде завжди, але це не так. Одного дня вони прокинуться, але вже буде пізно.
Ми посміхнулися одне одному, але навіть не зупинилися. Чужі люди, які одного разу майже стали батьками. Але – не стали. Наступного дня я поїхала в дитбудинок. Я давно думала про це, але зважилася лише після цієї зустрічі. Вона немов підштовхнула мене. Довго це все відбувалося, з документами й таке інше, але все вдалося. Тепер у мене є донечка, маленька Софійка. Після того, не минуло і пів року, як у моєму житті з’явився Андрій. Незважаючи на всі труднощі, які мені довелося пережити, зараз я по- справжньому щаслива.