Перший раз за весь час. У неї була тільки мама; вони бідні дуже були. І чомусь цю дівчинку, Елю, завжди стригли наголо – вона носила чистеньку білу хустинку. А платтячко було рожеве, я добре пам’ятаю: з рожевої фланельки, з круглим комірцем і на грудях три хвилясті стрічки пришиті біленькі. І білі гудзики на рукавах. Дуже гарне плаття. Коли ми лягали спати на свої розкладачки – ліжечок не було, – Еля лягла прямо в платті. Вихователька не помітила, а то б вилаяла Елю.
Я розуміла, чому дівчинка так зробила. І ви розумієте – вона просто не хотіла знімати таке гарне, таке ошатне плаття. Як у принцеси. Адже всім відомо, що принцеси носять рожеві фланелеві сукенки. І красиво в них ходять; і танцюють. У чешках і в рожевій сукні, як Еля на уроці музики. Вона і сама стала рожева від щастя! Дуже красива. Років чотири нам було тоді.
А потім на прогулянці одна дівчинка взяла і спеціально штовхнула Елю з усієї сили. Прямо в бруд. І все. Платтячко забруднилось, порвалося збоку, під пахвою – така велика дірка. І бруд… І ця тиха дівчинка тихо плакала. Все обличчя було в брудних патьоках; а хусточка впала з лисої голови. І зла дівчинка обзивала Елю – «Домріялась, лиса мрійниця!». Вона була дочкою виховательки. І часто била інших дітей. Я теж плакала. Ми ж ще маленькі були. Беззахисні перед злом.
Читайте також Вона боялася. Вона боялася зізнатися навіть собі самій, що все це правда. Брудна, шокуюча правда.
Так ось. Коли хтось нападає на іншого, звинувачуючи в гордині, і отруйно каже: «Зніміть корону!», – мені відразу ця історія згадується. В гордині звинувачують ті, хто вражений куди більш страшним пороком – заздрістю. Чорною заздрістю, яка змушує псувати чуже рожеве плаття. І штовхати в бруд «мрійницю» просто за те, що вона одягла рожеве платтячко. І посміла радіти йому.
Тепер ми давно не маленькі. Але одні так і ходять – в рожевому. А інші – в чорному. У душі теж є одяг – і ми його прекрасно бачимо. І корону знімати не треба на вимогу заздрісних; раз вони її бачать – значить, вона є насправді…