Одна жінка  рік переписувалася з чоловіком і все так закрутилось завертілось,  що виникли почуття. Їм обом по п’ятдесят, але ж вік не має значення.

Одна жінка  рік переписувалася з чоловіком і все так закрутилось завертілось,  що виникли почуття. Їм обом по п’ятдесят, але ж вік не має значення.

І чоловік купив Олі( так її звали) квиток, запросив до себе на море. Винайняв їй квартиру. Розумно, практично, гідно. Квитки оплатив, звісно і  зустрів при зустрічі.

І якось так вийшло, що вони дуже сподобалися один одному і вживу. І у цій квартирі стали вмить разом жити. Неначе створені вони один для одного, трохи втомлені від розчарувань, трохи стомлені життям,  зате з досвідом, ну і звичайно вже не дуже молоді люди.

Тиждень все було ідеально ніби вперше закохались, все як у фільмах. А потім вони посперечалися про політику, що не кажи, але таку тему в парі взагалі не можна заводити, але вже що сталось то сталось. І розсварилися в пух і прах. У Миколи навіть руки затремтіли, і він сказав щось образливе у розпалі суперечки.

Оля почервоніла від гніву, закричала: “Добре! Зараз побачиш!” – вийшла на кухню і почала шукати зворотний квиток, це вже була остання капля. Сидить і шукає в телефоні, руки теж трусяться. Вона вирішила ні хвилини не залишатися тут, на морі, з цим консерватором і посіпакою влади.

Читайте також:Притча прощення. Звідки проблеми в нашому житті.

Шукає жінка, шукає, а квитки дорогі, жах. І немає підходящого, все з пересадками. Оля тицяла пальцем в екран, шукала, сльози закипали на очах… Вона завтра ж поїде геть!

А потім Оля встала, подумала, зрозуміла все, відклала телефон. Пішла в кімнату до Миколи і сказала: “Йди в магазин по буряк, Колю. Я борщ варитиму. М’ясо розморозилося. Йди давай, і сметану не забудь купити!”

Микола пішов у магазин. Оля приготувала найсмачніший борщ, який Коля коли небудь пробував. А потім Оля дивилася на сплячого Миколу і думала, що є один час. А є інший. Час грюкати дверима і йти геть, плакати, хвилюватися, викидати гроші і стосунки на вітер – він минув.

Життя – воно взагалі швидко минає. Воно не занадто довге, наше життя. Безглуздо витрачати його на сварки і обурення. Ліпше шматочок, який залишився, витратити на любов. На щастя. На кохану людину. Жаль, що вони зрозуміли це так пізно. Але ніколи не буває пізно, завжди можна все виправити, головне вірити і робити все можливе заради цього.

Так і жили Оля і Микола, разом і сварились і любились, але головне, що разом.