Одного разу мій однокласник прийшов у школу з красивими годинником на руці.Я не втримався і вирішив вкрасти його

Одного весняного дня   хлопець впізнав в перехожому свого вчителя з молодших класів. Він підійшов до старого і запитав:

– Ви мене не пам’ятаєте? Я був вашим учнем.

– Так, я пам’ятаю тебе третьокласником. І чим ти займаєшся зараз?

– Я викладаю.

– Що ж привело тебе до цього вибору?

– Не що, а хто. Ви.

– Яким же чином я надихнув тебе на нашу професію?

– Тому що ви так вплинули на мене, що мені теж захотілося мати учнів.

– Як же я на це вплинув?

– Ви дійсно не пам’ятаєте? Дозвольте мені нагадати. Одного разу мій однокласник прийшов у школу з красивими годинником на руці, який йому подарували батьки. На той час , це був дуже дорогий і модний годинник. Він його зняв і поклав в ящик парти. Я завжди мріяв мати такий годинник. Я не втримався і вирішив забрати його. Незабаром той хлопчик підійшов до вас в сльозах і поскаржився на крадіжку. Ви обвели нас усіх поглядом і сказали: “Той, хто забрав годинник, що належить цьому хлопчику, будь ласка, поверніть його”. Мені стало дуже соромно, але мені не хотілося розлучатися з годинником, мені мої батьки ніколи б не змогли його купити, тому я не зізнався.

Читайте також:Правила, які використовують ментально стійкі люди на шляху до свого успіху.

Ви попрямували до дверей, замкнули їх і веліли нам усім вишикуватися уздовж стіни, попередивши: “Я повинен перевірити всі ваші кишені за однієї умови, що ви всі заплющите очі”. Ми послухали, і я відчув, що це був найганебніший момент в моєму короткому житті. Мені стало дуже страшно і водночас соромно, я не знав куди я маю втікати і що взагалі робити.

Ви рухалися від учня до учня, від кишені до кишені. Коли ви дістали годинник з моєї кишені, ви продовжували рухатися до кінця ряду. Потім ви сказали: “Діти, все гаразд. Ви можете відкрити очі і повернутися до своїх парт”. Ви повернули годинник власнику і не сказали більше ні одного слова з приводу цього інциденту. Ніби й нічого не сталось. Так того дня ви врятували мою честь і мою душу. Ви не осоромили мене як злодія, брехуна, нікчемну дитину. Ви навіть не спромоглися поговорити зі мною про цей епізод. Згодом я зрозумів чому. Тому що, як справжній учитель, ви не захотіли заплямувати гідність юного, ще не сформованого учня. Тому я став педагогом.

Обидва замовкли під враженням цієї історії. Потім молодий педагог запитав:

– Невже ви цього не пам’ятаєте?

Старий учитель відповів:

– Річ у тім, що я обстежував кишені теж із заплющеними очима.

Хлопець замовк і таке враження, що йому мову відняло. Він не знав що сказати і як взагалі вчинити в цій ситуації. Але це не через те, що вчитель тоді не знав хто вкрав той годинник, а від ще більшої поваги від старого вчителя.