Взяли до нас на роботу адміністратором молоденьку дівчину Олесю, і так сталося, що у нас зав’язалися стосунки. Вже після місяця щоденних побачень я запропонував їй одружитися та жити разом. Занесли заяву, зачекали ще місяць та розписалися.
Протягом цього місяця Олеся була дуже ніжною, чуйною та підгодовувала мене то тістечками, то еклерами. Я й гадки не мав, що вони приготовані не нею, а більше того – куплені у пекарні за рогом.
От і настав день, коли ми перевезли речі з орендованої квартири вже моєї дружини до мене. Скільки ж радості і кохання у нас було. Ми все робили разом: готували їсти, прибирали, дивилися фільми.
Пізніше у нас на роботі почався аврал з річними звітами, багато роботи, і як наслідок мало часу для себе. Тоді Олеся сказала, що звільняється, оскільки заробляє мінімально і сильно втомлюється. Я їй і не заперечував, адже моєї зарплати достатньо, щоб прогодувати нашу сім’ю.
Перші тижні любо було прийти додому. Молода господиня готувала лише здорову їжу у вигляді салатів та смаженого м’яса чи риби. Я почав залишати більше грошей, щоб дружина готувала більш складні страви. Але їжа була та ж сама, а скринька для грошей – порожня. Плавно та все частіше ми почали замовляти то піцу, то суші. Нічого страшного, – подумав я.
Читайте також Коли я йшов в армію, то хвилювався тільки через одне, що моя енергійна та красива дівчина найде собі когось іншого.
За місяць-два взаємини між нами погіршилися. Олеся цілими днями відпочивала і ходила то по салонах краси, то по магазинах. Майже вся моя місячна зарплата витрачалася за два дні. Постійно лиш сварки, що я мало заробляю, а чоловік повинен цілком забезпечувати всі потреби жінки. Готувати Олеся перестала зовсім, прибирати також. В холодильнику «миші повісилися», а на поросі на тумбочках можна було записувати свої нотатки пальцем.
Згадував я слова мами, яка постійного тарахкотіла, що її доброта змінила батька з хорошого хлопця на «лінивобокого» ледаря. Так і наш шлюб змінив дружину. Від ніжної, доброї, турботливої та сяючої дівчинки не залишилося абсолютно нічого.
Так більше продовжуватись не могло. Суботнього ранку я до схід сонця почав прибирати та готувати їсти. Дружина здивувалася, і сказала лишень, що коли я хочу – то можу все. Однак я думав, що покажу та нагадаю їй, що це її обов’язки, а я можу їй допомагати. Та не тут то було. Вона до вечора все з’їла та влаштувала вдома знов бардак.
Все! Мій терпець увірвався. Перед сном я повідомив її, що подаю в понеділок на розлучення. Тоді у неї наче щось вселилося. Вона кричала, що я її не люблю, лиш хочу їсти та відпочивати і її в дім привів, щоб мати безплатну прислугу. Олеся так нічого й не зрозуміла… Я ж терпів і згідний був їй в усьому допомагати, але ж – ні…
Розлучили нас швидко. Олеся зібрала речі та поїхала в село до батьків. А я завів кішку та продовжив створювати домашній затишок сам.