Перейти до вмісту

Ось і я оформив її в інтернат. Гидко відчував себе.

Я пізня дитина. У мами був невдалий шлюб, а потім вона розлучилася і від її друга появилась я . З рідним батьком у мене чудові відносини. Зараз мамі 77 років. Рік тому вона стала втрачати пам’ять і погано себе почувати.

Згодом дрібниці переросли в реальні проблеми, і вона навіть стала небезпечною. Щоб вийти з дому, мені потрібно було перекрити газ, відключити воду, ручки від вікон заховати… Кілька разів сусіди скаржилися на запах газу. Мамі поставили невтішний діагноз. Вона могла розмовляти вночі, проявляти агресію по відношенню до мене, обзивала мене, та й собі могла нанести шкоду. Я якраз збирався одружитися, але довелося весілля відкласти на невизначений час, добре, що моя наречена все зрозуміла. Дітей у мене немає, але це й краще, інакше довелося б розриватися між ними і мамою.

Хорошу доглядальницю знайти складно, та й мама не йшла на контакт. Вона слухала тільки мене. Коли вже нерви здавали, я кричав
на неї. Вона плакала, я шкодував. Нерви здають миттєво, і починаєш просто не переносити людину.

Читайте також Іванко в той день був у дитячому садку, як я дізналася, що Петро знайшов коханку.

 

Якось батько прийшов провідати матір і сказав мені, що варто зважитися і зробити крок. Ось і я оформив її в інтернат. Гидко відчував себе. Не спав, не їв. До того ж, вся решта рідні не зрозуміли мене, говорять, що я невдячний. Постійно хотілося бігти і глянути, як там мама в тому закладі. Приїхав до неї через три дні. Вона не схотіла мене бачити.
Приїхав наступний раз через тиждень – і ніби як все нормально. Вона не впізнає мене майже. Може запитати: «Як там Міша, зі школи прийшов?». Мабуть, в пам’яті залишилося, що я був школярем. Я впевнений, що їй буде краще в інтернаті.
Іноді нам варто думати про себе, а не про рідних. Батько сказав, що додивляючись мати, у якої з головою не все в порядку, я своє життя даремно витрачу.
Зараз до матері приїжджаю кожні вихідні. Вона іноді плаче. Дуже шкода, що так все склалося… Але я більше не можу прибирати за нею і слухати постійні дорікання. Заберу її додому, коли вже вона буде зовсім слабкою. Йти на небо людина повинна дома…