Останні кілька днів Андрій став ловити себе на думці, що після роботи його зовсім не тягне додому.
Там все передбачувано: молода дружина, що сидить в кріслі, обов’язково напроти дзеркала, одним оком із задоволенням розглядавши шикарний манікюр, а іншим, зізнаючись у коханні своєму відображенню – дуже романтичні, а головне корисні розваги.
Яна, дружина Андрія, належала до тієї категорії людей, які не розуміли: навіщо в будинку кухня? Захотів поїсти – взяв трубку (саму незамінну річ в господарстві), подзвонив, замовив їжу, поїв, зібрав всі відходи в мішок, викинув, красота !!!
Найголовніше – манікюр не постраждав! Всі, хто знав цю пару, дивувалися: чому у такого чудового чоловіка, така дружина ? На це Андрій відповідав:
– Повинен же бути у мене хоча б один недолік.
І, хоча по початку йому самому було смішно від цього афоризму, то тепер …
Який день, він замість звичного маршруту додому, повертав на перехресті в бік абсолютно протилежний і просто катався по місту. У нього було передчуття: щось має статися дуже важливе і дуже гарне.
Взимку темніло рано і місто, оповите яскравими вогнями рекламного гламуру, магнетичним чином притягувало в свої мережі все нових жертв.
Вдома у нього теж був суцільний гламур – сидить в кріслі. Тільки міський нічого не вимагав, а домашній, з періодичністю кожного обороту хвилинної стрілки, навіть не просив, а наполягав, меркантильним і мерзенним тоном, якісь чергові безглузді для звичайної людини речі.
Йому так хотілося, щоб Яна просто обійнявши його, запитала:
– Милий, а чого хочеш ти? Тепер зрозумів: що можна очікувати від ляльки, з однією єдиною звивиною в мозку – фанатична любов, навіть не до себе самої, а до свого відображення і до розкоші. Слово «Любов» не мало для неї ніякого значення. Сенс її життя: яскравіше – помоднішк – подорожче. І подібна психологія дружини не те щоб була не приємна, вона дуже дратувала.
Раптом він помітив що стоїть на зупинці жінка. Здавалося б, нічого особливого, таких стоять, в очікуванні громадського транспорту жінок сотні і тисячі. Але ця була особливою.
Складалося враження, що сонце, поступивлось на ніч своїм місцем діамантовим зіркам, сховалося нема за горизонт, а всередину цього крихкого створення. Вона не злякалася машини, що під’їхала і запропонував підвезти приємного, на перший погляд чоловіка. Сонце нікого не боїться, воно просто світить і дарує своє тепло всьому, що його оточує.
П.С. На наступний ранок, що вийшов на незнайомий балкон, очманілий від щастя чоловік, закинув подалі телефон, на дисплеї якого висвічувалося «Яна».
– Я тебе ніколи не згадаю !!!