– Ну і навіщо ви їх привезли до мене? Вони вже виросли і самі можуть подивитися за собою! А у мене часу на них зовсім немає! – говорила бабуся.
– Мамо, ми попереджали тебе і ти погодилася нам допомогти. Ми з Василем вже більше 5 років ніде не відпочивали, тиждень подивишся за онуками, нічого з тобою не станеться.
– Тиждень, теж мені! За цей, як ти кажеш, тиждень вони мені весь будинок рознесуть! А що, Галина не може за ними подивится? Вонатеж їм бабуся, вічно я повинна вас виручати, а про свої справи забувати.
– Свекруха завжди рада допомогти нам. Я б із задоволенням дітей їй відвезла та тільки вона в лікарні зараз знаходиться на обстеженні.
– Постійно, ви без мене нічого не можете. Не заводили б тоді дітей, раз не можете завжди бути поруч з ними.
– Я завжди мріяла почути це від тебе, мамо! – З жалем сказала я, – У тисячний раз шкодую, що навчила користуватися тебе комп’ютером, а хотіла як краще. Щоб телефонувати з тобою по відеозв’язку, розмовляти годинами без оплати. Щоб тобі нудно не було однієї.– Скучиш тут з вами… Ні дня спокою не даєте!
Читайте також Але ось недавно подзвонила йому колишня дружина і сказала, що вона виходить заміж і дитину тепер ми повинні забрати до себе.
– Ні дня? Нагадай мені, коли ми останній раз тебе просили за дітьми доглянути? Більше року пройшло! З будинку не витягнути, в гості не приїжджаєш, не потрібно тобі це стало! – Почала я нервуватися, – А згадай-но, як ти весь час просила онуків тобі привезти, в гості просилася, хотіла до нас переїхати?! Провела я тобі інтернет на свою біду. Якби знала, що ти так ставитися до нас станеш і тобі більше ніхто не буде потрібен, і не подумала б навіть знайомити тебе з комп’ютером.
П’ять років тому мій тато пішов з життя. З того часу моя мама, швидше від самотності, завжди хотіла бути в моєму оточенні.
Просила приїхати в гості до неї, сама до нас напрошувалася, викликалася з онуками посидіти. Кожен день вимагала приділяти їй увагу.
Звичайно, розумію, що це моя мама і вона мене народила, але ж і в мене є особисте життя, а від неї ну просто не було відпочинку, що не подобалося моєму чоловікові, хоч він і не надто показував своє невдоволення.
Тому було вирішено, що ми знайдемо їй заняття, якому вона зможе себе присвятити. Василь запропонував купити їй комп’ютер і провести інтернет.
А що? Думка стоїть. Тепер можна було телефонувати по відеозв’язку. До того ж, без витрат.
Але з того часу, як я навчила маму користуватися комп’ютером і вивела в інтернет, її немов підмінили. Цілодобово безперервно сидить в комп’ютері і тепер ніхто більше їй не потрібен.
– Все, заспокойся, заспокойся, – перебив мене чоловік і обняв, щоб я не перевернула будинок догори дном.
– Говорила я тобі, найняти няню треба було! Ну заплатила б я милій дівчині. Куди краще, ніж зайвий раз зі своєю мамою сваритися. – кричала я.
– А потім думати, що за жінка в нашому будинку з дітьми сидить і переживати всю відпустку?
– Перевірених няньок багато! Нема чого бабусю через дрібниці турбувати! – перебила мама.
– Анно Сергіївно, ну хіба ви не хочете посидіти з онуками? Яка бабуся відмовиться? – Запитав Василь.
– Я відмовлюся! З радістю відмовлюся! – сказала мама, – У мене є інтернет, а з вас мені більше ніхто не потрібен!
Тут моя нервова система не витримала, я мовчки попрямувала до виходу, щоб не рознести все.
– Ти куди? – Запитав чоловік.
– А ти не чув? Моїй колишній матері більше ніхто не потрібен. – Зі сльозами на очах сказала я, – Так нехай і подавиться своїм інтернетом.
Бажання кудись летіти після такої бесіди не було абсолютно ніякого, та й дітей не було з ким залишити. Няня – для нас не варіант, а взяти їх з собою ніяк не встигнемо. Занадто пізно оформляти документи та й дорого.
Але порятунок прийшов з нізвідки, можна сказати. Чоловік розповів своїй мамі про те, що наш відпустку накрився і вона спеціально виписалася з лікарні на тиждень, щоб посидіти з онуками.
– Мила справа – няньчитися з онуками. – Сказала свекруха.
Боже, як я вдячна їй за все, що вона заради нас робить. А ось з моєю мамою повна біда, навіть не знаю, що робити. Ми їй стали зовсім не потрібні.
Хочеться плюнути на неї і забути, і, одночасно, щоб вона знову стала мені мамою, а моїм дітям бабусею