Непроста доля випала на життя дівчини, адже 12 років тому матері поставили страшний діагноз — рак. Жінка пройшла обстеження в багатьох клініках, але всюди чула невтішні новини — 4 стадія, медицина безсильна, а тому будьте готові до найгіршого. Було страшенно важко дивитись, як хвороба безжально вириває з життя матір і ніхто не може їй допомогти. Менш як за пів року, жінка пішла з життя. Христина тяжко переживала втрату, але у неї залишився батько та й такий, про якого можна лише мріяти.
Тепер Христина почала провідувати батька по декілька разів на тиждень, адже розуміла, як йому самотньо. Петро Леонідович дуже тішився її візитам, а особливо, коли донька брала внуків. Трохи згодом, чоловік запропонував Христині з сім’єю перебратися у його будинок, мовляв, місця досхочу, а вони на орендований живуть. Пара залюбки погодилась.
Читайте також Кімнатні рослини про яких варто знати
Жилось їм разом пречудово. Дідусь радо проводив час з онуками й ті його дуже любили, а тому Христина з чоловіком мали більше часу, щоб провести разом.
Але ідилія тривала не довго. Петро Леонідович підхопив якийсь серйозний та страшний вірус, а тому був змушений лягти на ізоляцію до лікарні. Вже понад рік чоловік знаходився у своїй сірій лікарняній палаті. Донька старалась навідуватись щотижня, приносила випічку та свіжі кросворди, але будь-який контакт заборонявся, що не могло не засмучувати чоловіка.
На передодні Нового року чоловіка і зовсім охопила хандра. На нього нахлинули спогади про те, як вони разом збирались за святковим столом і його кохана дружина була поруч. Діти намагались приїхати якомога швидше, щоб допомогти з підготовкою. Поки жінки готували святкові страви та накривали на стіл, дідусь з онуками прикрашали ялинку. Їм було до вподоби вішати кульки та гірлянди, а маленька Віка, сидячи на плечах у дідуся, додавала фінальний штрих — зірку на вершечок ялинки.
У годині десятій родина сідала до столу, а згодом діти йшли спати, адже їм було складно дочекатись півночі. О дванадцятій усі пили шампанське та обмінювались привітаннями.
Тепер і онуки подорослішали та не засинали так рано. Але традиція прикрашати ялинку разом була незмінною. Принаймні минулих свят було так. Того ж року, чоловіка дуже лякала перспектива залишитись на самоті у лікарні.
У понеділок до Петра Леонідовича зайшла донька. Чоловік довго обдумував, як попросити Христину, щоб забрала його додому на свята. Але донька була в гарному настрої, то ж чоловік наважився:
— Христинко, донечко, може забереш мене у середу? Благаю, так хочеться зустріти Новий рік у колі сім’ї, — слізно прохав Петро Леонідович доньку — лише на два дні, а тоді відразу назад. Тут усіх забирають і я залишусь один.
— Татку, я б залюбки, але ти знаєш, що твоя хвороба заразна і ми не можемо так ризикувати здоров’ям дітей.
— Прошу, поговори з моїм лікарем. Він казав, що я вже давно не заразний, адже форма закрита. Благаю, мені так хочеться побувати вдома хоча б день. Я вже майже здоровий, тому боятись нічого. Прошу тебе…
— Обіцяю, що поговорю з лікарем. Якщо він дозволить, то у середу я заберу тебе.
— Ох, люба. Я такий вдячний тобі.
Вперше за довгий час у Петра Леонідовича був такий хороший настрій. Наступний день видався йому вічністю. Він уже спакував усі необхідні речі, обдумав, що зможе подарувати внуками, як піде на могилу до своєї любої дружини та як прекрасно проведе час зі своїми рідними.
Вдома Христина сказала чоловіку, що в середу поїде за батьком і він проведе Новорічні свята з ними. З погляду чоловіка жінка зрозуміла, що йому ідея не до вподоби.
Коли пара залишилась на одиниці чоловік почав непросту розмову. Цілу годину він наводив купу доказів того, що батькові не варто покидати лікарню до повного одужання та попросив подумати про здоров’я їх дітей. З важким тягарем на душі Христина все ж погодилась, що на свята батько залишиться у лікарні, а першого ж січня вони провідають його.
І ось настала довгоочікувана середа. Цілий день Петро Леонідович простояв біля вікна. Проходила година за годиною, але чоловік не засмучувався. Він припустив, що донька сьогодні працює, а тому заїде лише після роботи. Але чим темніше ставало на вулиці, тим менше надії залишалось у його душі.
Коли санітарка принесла вечерю у палату, чоловік остаточно переконався, що сподіватись марно. Молода дівчина дуже здивувалася, що він залишився у лікарні та поцікавилась чи заберуть його завтра, бо Новий рік вже на носі. Чоловік лише не впевнено похитав головою. Він сумнівався чи приїде донька завтра.
Коли Петро Леонідович залишився наодинці, то не витримав і гірко заплакав. Йому стало так погано, що серце почало болісно нити. Пройшло декілька хвилин, перш ніж чоловік усвідомив: це щось значно страшніше, ніж звичайний біль. Зі всіх сил він намагався покликати медсестру на допомогу, але голос став хриплий та тихий. А коли під час вечірнього обходу санітарка знайшла його, то було вже занадто пізно…
Прокинувшись на другий день, Христина не могла знайти собі місця. Її мучило відчуття провини, що вона навіть не повідомила батька про своє рішення, а значить він цілий день чекав на неї. Їй згадалась історія про те, як вона сама лежала у лікарні, бо сильно занедужала.
Батько тоді від самого ранку стояв під вікном, адже відвідувати її було заборонено. А ввечері, коли дівчинка виглянула у вікно тата вже не було. Христина вирішила, що він пішов додому, але через якихось пів години прийшов у лікарню з великим плюшевим ведмедиком про якого дівчинка завжди мріяла. Христя трохи подумала, а тоді вирушила до лікарні по батька, адже до свята залишилось лише декілька годин.
Підходячи до палати батька, жінка відразу відчула, що щось трапилось. Увійшовши до палати жінка так і заклякла на одному місці: усі речі батька складені в кутку, а ліжко заправлене. Вона і не почула, як до палати увійшов лікар, а тоді звернувся до неї: «Вночі стався раптовий сердечний приступ, врятувати не вдалось. Мені дуже шкода…». А Христина так і стояла з очима повних сліз.