Після появи першої дитини, свекруха взагалі знахабніла і почала приходити в гості, коли заманеться, ніби до себе додому, навіть не дзвонила попередньо.

Коли мені зателефонувала подруга Оля і попросила як можна швидше зустрітися, я одразу зрозуміла, що трапилося щось важливе.
Ми домовилися зустрітися в кав’ярні, я прийшла першою, і коли за кілька хвилин підійшла подруга, її очі аж виблискували злістю:

— Ні, ну ти можеш собі уявити? — Оля не стримувала свого обурення. — Три квартири і будинок, великий двоповерховий котедж, Люд, і все це вони переписали на Дімку, Сашиного молодшого брата!

Саша — це чоловік моєї подруги, за якого вона вийшла заміж вісім років тому. Зараз у них двоє дітей, старшій доні виповнилося сім і вона пішла в перший клас, а молодшій чотири роки. Живуть вони не бідно, але не на широку ногу — обидва багато працюють, щоб можна було продати свою двушку і купити більшу квартиру. Сім’я у Саші завжди жила заможно, але синів батьки не балували, хлопці всього добивалися самі, не жили на готовому.

Читайте також В той момент я пошкодував про все, бо втратив ідеальну жінку та дітей. Зрозумів їх цінність лише після того як втратив все

Дмитро молодший за Сашка на чотири роки, вивчився у свій час на програміста і влаштувався у круту європейську компанію, тому дохід має хороший. Ні дружини, ні дітей ще не має, живе у власній квартирі в центрі, а другу у спальному районі здає квартирантам. І от саме йому Оліна свекруха вирішила передати у спадщину всю нерухомість, звинувативши у своєму рішенні невістку.

 

З мамою Саші моя подруга не ладнала від початку їх стосунків, а коли пара одружилася і почала жити разом, відносити зовсім зіпсувалися. Свекруха постійно лізла з порадами, вчила життю, влаштовувала майстеркласи з приготування їх родинних фірмових страв, а потім взагалі попросила називати її мамою. Оля ж відповіла, що у неї лише одна мама — та, яка її народила, і при всій повазі, інших людей вона мамою кликати не може.

 

Після появи першої дитини, свекруха взагалі знахабніла і почала приходити в гості, коли заманеться, ніби до себе додому, навіть не дзвонила попередньо. Втомившись від постійних вторгнень на свою територію, подруга просто припинила відчиняти двері, удавала, що її немає вдома, якщо гостя не попереджала про свій візит. З донькою допомоги вона не потребувала — дівчинка росла тихою і спокійною, а у побуті вистачало допомоги чоловіка.

 

Згодом матір Саші таки зрозуміла, що їй не раді, і припинила лізти в сім’ю. Роки два тому вона майже припинила спілкуватися з онучками, принаймні, перша не проявляла бажання з ними побачитися, а подружжя і не наполягало. Тим паче, що бабуся з дідусем хоч і були на пенсії, але жили досить насичено — весь час в роз’їздах, подорожах, на курортах. Родинами збиралися тільки на великі свята.

 

А на днях батьки повідомили Саші, що вони вирішили переїхати закордон, придбали в Португалії невеличку квартирку, а всю нерухомість, яку мають тут, в Харкові, переписують на молодшого сина.

— Ти можеш уявити мою реакцію, коли я почула це? — Оля виговорилася, і вже виглядала не розлюченою, а пригніченою і ображеною. — То ми з Сашкою і двома дітьми маємо жити всі на купі і крутитися, як можемо, а Діма — щасливий і заможний холостяк тепер, може хоч щотижня в іншій квартирі жити. І це справедливо, скажи мені?

— Але як же так, Оль? — я і справді не могла зрозуміти такої позиції Сашиної матері. — Ти не намагалася з’ясувати хоч причину, чому вони так з вами?

— А як же… Намагалася я. Не витримала, подзвонила їй сьогодні зранку, дізнатися, що це таке відбувається.

— І що вона каже?

— Сказала, що я сама винна, бо ніби налаштувала Сашку проти них, і онучок не давала бачити, а Дімка завжди і приїде, і допоможе — тому все справедливо.