Доньці рік, сиджу в декреті. Чоловік заробляє то густо, то пусто, стабільності мало. Вийти на роботу не можу, в місті немає ясельних груп, садок нададуть ближче до трьох років. Але є ідеї підробітку з дому, віддалено, поки тільки ідеї. Проблема в свекрах, відносини з ними були різними за три роки шлюбу, але в основному натягнуті. Вони дуже люблять лізти в наше життя, робили спроби навіть жити разом знами, але, слава богу, ці спроби не вдалися. Дотримуюся думки, що чим далі – тим рідніше.
Після появи внучки, а вона у них єдина, втім, як і син, вони наче прокинулися. Зляться, що не залишаю дочку у них надовго, ревнують. Навіть ще місячну дитину виривали у менез рук і нарікали, що вона грудна і дуже прив’язана до мами.
Зараз відвідують нас дуже часто і ображаються, що ми не приїжджаємо до них жити на вихідні. А сьогодні заявили, що дочку мою треба приписати у них, бо живуть в 30 хвилинах їзди від нас, в селі. Я, мовляв, вийду на роботу, а вони будуть її водити в садок у себе в селі. Я розгублена. Віддати дитину, вийти на роботу?
Місто у нас немаленьке, пробки і все таке, я не зможу забирати її щодня і везти додому, а вранці знову відвозити їм. Я ж зовсім не буду бачити її! Моя зарплата цього не варта.
Важаю, що треба таки мені спробувати заробляти з дому. Та ні чоловік, ні свекри в мене не вірять. А я найбільше переживаю, що вони не будуть про неї турбуватися, як слід.