Після святкування до мене, нарешті дійшло. Чому такий сильний контраст у свекрухи в ставленні до синів. Я з простої незаможної родини, нема зв’язків.

Павло зробив мені пропозицію, я була на 7 небі від щастя. Я завжди мріяла про велику, дружну родину. Моя мама відійшла у вічність, коли мені було 10 років. Тому моїм вихованням займався тато та бабуся, його мама. Мій батько згодом одружився, але щирих стосунків з мачухою у мене не зародилося. Виходячи заміж за Павла я, наївно сподівалася, що в особі свекрухи знайду другу маму. Не судилося…

Ми відсвяткували красиве весілля, поїхали в гори на медовий місяць. Потім почалися сімейні будні. Перших пів року свекруха приходила до нас в гості на чай по неділях. А потім почалися безкінечні дзвінки: приїдь, допоможи, зроби. На той момент у мене був саме перший триместр вагітності, мучив жахливий токсикоз. А чоловік їздив до матері за кожним її дзвінком.

Чоловік кидав мене і цілими днями пропадав у свекрухи, будуючи дім для молодшого брата. Ми саме знімали квартиру на той момент. Я терпіла та мовчала, бо Павликові батьки пообіцяли переписати на нього старий батьківський будинок його матері. Хатинка старенька, потрібен капітальний ремонт, але вже краще, ніж все життя віддавати гроші для “дядька”.

От яка несправедливість…Так розділяти дітей. Одному синові -новобудова, а іншому- стара хата.

Я народила здорового хлопчика. Власник нашої орендованої квартири попросив нас покинути квартиру. Я була змушена переїхати разом з родиною до своєї бабусі в її трьохкімнатну квартиру. Коли нашому Матвійчику виповнилося 6 місяців, то до бабусі переїхала ще одна онучка, моя менша сестра від татового другого шлюбу. Не сама, а з з донькою, чоловіком і величезним псом.

Ось тоді почалися нові сімейні війни. Я вмовила Павла на розмову з батьками, щоб вони вже нарешті переписали обіцяну хату на нього.

Читайте також Сьогодні важливий день. Ми хочемо запропонувати Сашку стати офіційно нашим сином.

Я втомилася тинятися з малою дитиною по кутках!

Нарешті батьки дали “добро”. Ми беремо кредит, купуємо меблі, купуємо унітаз і ванну, проводимо каналізацію і в’їжджаємо в будинок.

Свекруха так і продовжувала тягнути чоловіка на будівництво для молодшого. Тут я вже стала лаятися. Оскільки ми з дитиною, брат навіть не одружений.

Єдине, чого я просила від чоловіка, щоб він перестав ходити на ту будівництво, а почав робити вдома ремонт сам. Нехай без допомоги батьків. Впораємося самі. Один раз я влаштувала зовсім скандал і не пустила чоловіка допомагати.

Так ми стали поганими. А то, що у нас сім’я – і що? Подумаєш, що у нас маленька дитина. Нам треба нормальні умови для життя, а не за першим покликом бігти на будівництво до молодшого брата.

Свекруха маніпулювала старшим сином, як циган сонцем. Варто було його мамі зателефонувати, поскаржитися на головний біль, як чоловік тут же втік і допомагав.

Нарешті. будівництво злощасного дому закінчилося. Я вийшла з декрету, пішла працювати. Потихеньку, своїм силами ми дороблюємо ремонт в останній кімнаті. Ще залишилися облицювальні зовнішні роботи. Вчора приходив молодший брат мого Павла разом із нареченою, запрошував на весілля.

Після святкування до мене, нарешті дійшло. Чому такий сильний контраст у свекрухи в ставленні до синів. Я з простої незаможної родини, нема зв’язків.

Його ж брат одружився на багатій дівчині. У батьків кілька будинків, квартир і багато грошей. Так свекруха, готова їй мало не дуп* цілувати.