Ми з чоловіком живемо десять років. Його батьки старенькі, їм потрібно допомагати. Моя мама тільки пішла на пенсію, та мріє про відпочинок. Тому коли в нас появився син, а через три роки донька, нам сподіватися було ні на кого. З дітьми все самі.
Коли не вистачало часу, чи часті лікарняні, в такий час наймали няню. Це вже було тоді, коли я вийшла на роботу. А вдома з дітьми сиділа шість років. Часті лікарняні нікому не подобаються. Тому приходилося і так робити.
Я вважаю, що сім’я у нас міцна. Адже всі негаразди долали разом. Разом вдома, разом відпочинок. Якось звикли ні на кого не сподіватися. Тому коли чули від друзів, як вони ображаються на своїх батьків, що не допомагають їм, для нас то не проблема. Дивуємося, чому самі не хочуть виховувати своїх нащадків. Обов’язково повинні батьки допомагати?
Одного разу чоловік мені сказав, що його двоюрідний брат активізувався в соціальних мережах. Під світлинами мого чоловіка пише гарні відгуки. Чоловік говорить, що то не спроста. Братові щось потрібно, а от що? Дізнаємося пізніше. Коли вони малими їздили до бабусі в село на канікули, двоюрідний брат ніколи нічого не робив просто так. Або вимагав послугу за послугу, або щоб йому давали якусь цінну річ за послугу.
Читайте також Oнуки ставилися до бабусі вороже.
Тому, коли його брат почав проявляти увагу до мого чоловіка, ми чекаємо якоїсь несподіванки. Чекати прийшлося не довго. Зателефонувала мама мого чоловіка, розповіла, що говорила з сестрою. У них виникли проблеми. Вірніше не проблеми, а хочуть заробити грошей. Доньку їм немає на кого залишити. Бабуся старенька. От вони й придумали. Їхній доньці два роки. Дівчинка хвороблива. В дитячий садок ходити не зможе, хворіє часто.
Двоюрідний брат вирішив, щоб оформити декрет на мене, і віддати нам свою дочку. Нехай вона живе, поки приїдуть із заробітків. Вони планують їхати на рік. А я, щоб пішла в декрет і сиділа з племінницею. У мене не вистачає слів. Чоловік відразу відповів мамі, що цього не буде.
По перше, дівчина хвороблива, самі говорять. Якщо щось станеться, хто винен? Як вони можуть залишити дитину на чужих людей. Адже я з ними не знайома. А тут відразу довіряють свою дитину.
Через деякий час телефонував брат до мого чоловіка. Знову та пісня, щоб залишити дівчинку з нами. Чоловік відповідає, що не погоджуємося, адже я тільки вийшла на роботу. Який декрет? І потім, ми тільки стали нормально жити, тому що дві зарплати це все-таки краще, ніж одна. А чужа дитина, як вона почуватиметься між нами. І потім навіщо такі проблеми нам. Ми нікого не просили виховувати наших дітей. І брату чоловіка зовсім нічого не винні.
Після того брат обізвав нас егоїстами, що ми не допомагаємо родичам, яким терміново потрібна допомога. І знати нас після цього не хоче. Так і краще. До цього не знав, і далі не знатиме. Його мама також образилася. Телефонувала мамі мого чоловіка, що ми черстві люди й вона навіть із сестрою через нас спілкуватися не збирається. Вона надіялася, що ми погодимося.