Після того, як старенька пішла, нотаріус оголосив перерву. Відвідувачка з синім волоссям не виходила у нього з голови

Старенька з синім волоссям, яка мала вісімдесят років сиділа в нотаріуса та хитала ногами, як підліток. Прийшла писати заповіт.
– Записуйте! – і почала диктувати.

Після того, як я відійду з цього світу, прошу передати мій мозок на вивчення в НДІ. Якщо НДІ не захоче брати, хай обов‘язково скажуть, що від Клави.

Всіх моїх котів, які будуть на той момент треба віддати моїм друзям. Якщо ті не захочуть брати, тоді забере мій син. Мої книги, передати в бібліотеку. Але я дуже рекомендую хоча б переглянути їх. Років зо три тому, я поставила в якусь книжку гроші, і забула в яку.

Заповідаю моєму синові, розвіяти мій прах з пагорбу в Австралії.

Читайте також: Бог посилає нам труднощі, щоб ми стали тими, ким повинні стати

Нотаріус посміхнувся.
– Вибачте, де ?

– В Австралії?

– Але це так далеко, для чого такі труднощі?

– Труднощі – це працювати п‘ять днів на тиждень і мати тільки по два вихідних та годину обіду в день. Через ці труднощі син не їздить відпочивати. Весь у справах. Сама такою ж була, а тепер шкодую. А в нього все ще може змінитись.

Життя в подорожах стає яскравішим. Змінює людину. Мій син після подорожі, точно не повернеться тим, ким був. Нехай подолає пів землі. Тоді я подивлюся, як він повернеться до свого офісу. Його туди вже нічим не затягнеш. Тому й хочу йому допомогти та показати, що є інше життя. Чим я і займуся в наступному житті.

Та й не хочу я в землі гнити, краще так в Австралію злітати.

– Хм,- стиснув губи нотаріус.

– Далі, – хочу, щоб мою улюблену кішку Зіну зімною спалили, як колись у давнину було. Ой, жартую, жартую. Просто, у вас якийсь вид дивний, тому хочу вас трохи…

– Налякати?
– Струсити,- посміхнулася старенька.

– Вийшло у вас. А що робимо з майном?

– Ах, ну квартиру та мотоцикл синові віддам. Правда у мене ще мотоцикла немає. Але я вже записалась на курси, тож скоро куплю. А ось мій самокат, я заповідаю сусідові Івану Степановичу, він давно на нього заглядається. Ми коли з ним катались, то свого самоката він зламав, бо влетів у дерево… – продовжувала бабуся.

Після того, як старенька пішла, нотаріус оголосив перерву. Відвідувачка з синім волоссям не виходила у нього з голови. Він ще раз перечитав заповіт, щоб переконатися, що все це було насправді, і взяв у руки телефон.

– Іринко, привіт, -хотів спитати, – ти не хочеш кудись з’їздити? Знаєш, я завжди мріяв побувати у Африці…