Батьки сильно хвилювалися, як же це їх єдиний синок досі не знайшов своєї долі. Жартома я постійно відповідав: «Мамо, не хвилюйся, вона сама мене знайде».
Наближався день народження мого товариші та вірного друга Вадима. Він запросив мене до себе в гості. Жив хлопець у селі поблизу міста. Свіже повітря, природа, рибалка – усе це чекало на нас на найближчі вихідні. Я вирішив не брати авто, поїхати автобусом.
На вокзалі на мене уже чекав Вадим. Коли я виходив з автобуса, побачив, як до друга підбігла заклопотана жіночка. Вона плакала та про щось благала його. Я прискорив крок. Коли підійшов до них не одразу зрозумів, що відбувається. Наталя Петрівна, так звали цю жіночку, ще раз усе пояснила.
Виявляється сьогодні її донька Софія виходить заміж. Її наречений на весілля не з’явився, відмовився від своєї нареченої. А це ж плітки й дурна слава на все село. Щоб донька не зганьбилася, Наталя Петрівна готова заплатити будь-яку суму аби хтось із нас погодився на декілька днів стати чоловіком для Соні.
Спершу я був шокований. Вадим відмовився одразу, бо мав дівчину з якою у нього були серйозні стосунки. Хоч у мене нікого й не було, але ця затія здавалася мені провальною. Мені стало шкода цю незнайому дівчину, за яку так просила її мама, тож я погодився.
Читайте також З того часу я прийняла рішення – не допомагати стареньким бабусям.
Ми одразу поїхали в найближчий магазин, купили костюми мені й моєму дружбі Вадиму. Поки ми збиралися, я досі до кінця не усвідомлював, що погодився на таку страшну авантюру.
Коли вони під’їхали до будинку, гості закричали:
-Наречений вже тут. Ура! Весілля буде.
Наталя Петрівна побігла в будинок розповісти про все доньці, а ми з Вадимом, повністю вжилися в роль, та почали проводити викуп нареченої.
Коли до мене вивели наречену, на мить, я втратив дар мови. Софія була дуже красива та тендітна. Найбільше мені запам’яталися її великі сині очі та довге чорне волосся. Чесно кажучи, дівчина мені серйозно запала в душу.
Весілля відгуляли на славу. Все село гуділо до самого ранку. Ми з Сонею були красивою парою. Цілий вечір запрошені гості робили нам компліменти та бажали довгих щасливих років подружнього життя. Ми з дружиною щиро раділи та насолоджувалися компанією один одного.
Коли всі розійшлися й ми могли нарешті розслабитися, бо наша затія вдалася, Соня ніжно обійняла мене та промовила: «Дякую, Женя. Ти навіть не уявляєш як сильно мене виручив. Завдяки тобі я не буду осоромлена. Не хвилюйся, розлучимося найближчим часом»
-А я не збираюся з тобою розлучатися. Натомість пропоную познайомитися та дізнатися краще дин одного.
Після цієї пропозиції Софія просто розквітла. Посмішка не сходила з її обличчя, мабуть, я теж їй сподобався.
-Ти не повіриш, але моя мама давно вже хвилюється, що я не можу зустріти свою долю, а тут доля сама мене до тебе привела. Тож не можу сказати, хто кого сьогодні виручив. А от весілля прийдеться гуляти ще раз, тільки вже з гостями з боку нареченого.