Подали заяву на розлучення. І в очікуванні розлучення обсипали один одного претензіями і докорами, згадуючи образи столітньої давності і моменти непорозуміння.
І говорили про безплідно витрачений час. І люто ділили майно. І родичі втрутилися, ясна річ, і з одного боку, і з іншого, даючи поради і підливаючи масло у вогонь.
І ці різні люди поїхали до юриста в черговий раз, скандалити за будинки і ділянки. А по дорозі у них машина зламалася; і, поки чоловік щось лагодив, до машини підійшов таксик, брудний і обдертий. І дуже худий.
Він, мабуть, загубився. І кульгав на одну лапку. А може, його вигнали – бувають злі люди на світі. І подружжя, продовжуючи лаятися, підхопили таксика і поїхали до ветеринара. І там зробили аналізи і рентген; довго пробули, запізнилися до юриста.
Читайте також Просто я відчула себе потрібною, бо заради мене тато був ладен на все.
Лікар сказав, що лапка не зламана, але потрібен спокій і хороше харчування. І чоловік з дружиною поїхали додому, зробили таксику підстилочку і стали давати ліки.
Добра собачка виявилася, тільки налякана чимось і нервова. Варто було підвищити голос – і таксик починав плакати і вушка притискати. І ховатися. Так що кричати подружжя перестали і зайнялися лікуванням собачки.
І нічого, знаєте, помирилися. Забули про чвари і образи. Може, зрозуміли, чому вони разом двадцять років прожили – не такі вже вони різні люди. Добрі люди дуже схожі один на одного, як ось ці чоловік з дружиною. І товстенький таксик теж тепер на них схожий. Так що лаятися і сваритися всі можуть, всяке буває. А собачку везти до ветеринара – не всі. І з тими, хто добрий, можна жити разом. І помиритися. І багато пробачити. Все проходить, а доброта залишається. І любов повертається… Не такі вже ми різні насправді.