Одного разу на Півночі, чоловік із дружиною заблукали в сильний мороз, у крижаній тундрі. І вижили, хоча дві доби йшли, і сльози замерзали на морозі. Йшли, бо інакше діти сиротами залишаться. Цього не можна було допустити. Треба йти. Йшли, бо чоловік дружину змушував йти і штовхав, коли вона починала падати. Хоча й сам плакав крижаними слізьми.
А врятували їх родичі, які теж любили цю сім’ю. І з ризиком для життя вирушили на пошуки. Хоча це було дуже некомфортно. І невигідно. Але ось. Усі залишилися живі, і діти — не сироти. Тому що любов — це життя. І на роботі я знаю людей, які вижили після страшних хвороб, болісного лікування, жахливих аварій і операцій.
Читайте також Геніальність вона має різне коріння. Просто якась людина, яка здається тобі безкорисною, за тебе молиться. І все.
Усі ці звичайні люди вижили, бо когось сильно любили. Не абстрактною любов’ю, високою й романтичною, а такою, звичайною. І не хотіли залишати дітей сиротами, чоловіка — вдівцем, кохану жінку — нещасною. І старалися, як могли. Й ось — живуть.
Хоча іноді сваряться й ображаються. І можуть цій же дитині ляпаса дати, заради якого вижили — таке життя. І любов така. Вони однакові. Непрості, невигідні, суперечливі. Але поки любиш когось — живеш. Щосили живеш. І виживаєш.