Якось два роки прожила без гарячої води. Точніше, на кухні вона текла, а ось у ванній – ледь капала. Годі було помитися, адже ванна наповнювалася приблизно хвилин за сорок.
Оскільки усі милися вранці і ввечері, то кожен з членів сім’ї щодня витрачав на це півтори години.
Ясна річ, коли проблема тільки виникла, я попросила чоловіка викликати сантехніка, але він сказав: «Старі труби, орендована квартира, чого ти хочеш? Ми ж не будемо влаштовувати капітальний ремонт і довбати стіни? Давай якось так і жити». І ми стали жити якось так.
Не пам’ятаю, чому я вибухнула, але одного разу раптом влаштувала жахливий скандал, після якого чоловік таки викликав сантехніка.
Майстер пішов вже через п’ять хвилин, і я подумала, що все і справді безнадійно. Відкрутила кран, і звідти хлинув потужний струмінь брудної рудої води.
Виявляється, в трубі зібралася іржа, знадобилося лише кілька раз постукати, і вода потекла нормально. Розумієте? Два роки без гарячої води – один дзвінок і кілька рухів.
Читайте також: Я тепер без грошей, і жити так я не вмію
Я легко готова визнати, що справа в нашому особливому нехлюйстві, але схожі історії спостерігаю, як не дивно, досить часто.
Друзі десять років жили в незатишній і тісній квартирі, в якій завше бракувало місця. Вони її так не любили, що навіть не хотіли ремонтувати. Зрештою плюнули на все і вирішили переїхати, хоча дуже любили свій район.
Коли почали збиратися, то виявили стоси старих речей: одяг, дбайливо складений у валізи і запханий на шафу; антресолі, забиті матеріалом для невдалого ремонту; полиці, заставлені так і не розпакованими коробками з книгами і бозна-яким дрібним сміттям – від незакінченого рукоділля до сувенірів з давніх поїздок; комору з бабусиним килимом, розкладачкою і зламаною пральною машинкою.
Виявилося, квартира була захаращена мотлохом. Тоді вони з’ясували, що найбільш потрібні речі поміщаються у кілька сумок, а ті вісімнадцять мішків винесуть на смітник.
Знаєте, коли я до них заїхала, жінка плакала. Тому що зрозуміла: ці десять років вона могла жити набагато затишніше і бути набагато щасливішою.
Але є люди, яких роками щось болить. Болить голова, несильно, але з року в рік, дні нездужання складаються в місяці, але ж все можна витерпіти і з усім змиритися. Адже мігрень не лікується, ми ж знаємо. А потім людина раптом потрапляє до лікаря і виявляє, що все лікується. І можна було не мучитися так довго.
Те ж відбувається з психологічними проблемами, які неминучі, тому що «світ такий», та й ти сам недосконалий. Люди борються з ними роками, поки не знайдуть цілком пристойної якості життя.
Ці два слова – «якість життя» – ключові. Вони не про те, скільки ти заробляєш і де відпочиваєш. Вони про те, скільки тобі доводиться терпіти.
З чим потрібно миритися, як часто зціплювати зуби, заплющувати на щось очі і не дивитися навколо, поки не стане трохи легше. Неважливо, фізичний біль ти виносиш, некомфортно тобі живеться або маєш відносини, які чомусь потрібно зберегти.
Будь ласка, перевіряйте на міцність стіни, в яких ви безнадійно замкнені. Штовхайте кожні двері, які лише здаються замкненими.
Намагайтеся розв’язати нерозв’язні проблеми і нездійсненні завдання, іноді старі заіржавілі кайдани виявляються не міцніші.
І набагато страшнішим, ніж ваші тривалі проблеми і зусилля для їх розв’язання, може стати розуміння того, що терпіти було не потрібно.