Поїхала на вокзал й зі сльозами чекала наступний автобус

Як тільки весною сходить сніг, я одразу їду в село й живу там до пізньої осені. Їду в місто хіба що тоді, коли щось дійсно треба. Ось так минулого тижня я поїхала в поліклініку. Хотіла швидко все зробити, щоб ще того дня повернутися одразу на дачу. Однак я не вспіла на автобус і довелося їхати до доньки. Їла я ще попереднього дня, вранці попила чаю й одразу поїхала, тому була дуже голодна.

Донька сидить вдома, бо чекає дитину, зараз коли до неї не подзвоню, вона або на лавочці в парку сидить, або ж іде в магазин за продуктами.

От того дня я їй телефоную і запитую, чи можна мені приїхати, не люблю без попередження. Світлана спершу важко видихнула, а потім сказала, щоб я приїжджала. От переступила я поріг квартири та й пішла за нею на кухню. Кажу, що дуже голодна, бо ще вчора як їла. А донька дала мені гречку та чай з печивом. Я ще подумала, може, вона себе погано почуває, що не має сил щось готувати. Подумала піти в магазин й щось купити доньці і зятю.

Її чоловік працює адміністратором у компанії, а зміна його триває дванадцять годин. От я вже хотіла іти в магазин, як з нічної зміни повернувся зять. Донька тоді почала накривати на стіл: вийняла з духовки печену картоплю з куркою, з холодильника – салат, накинула на дві тарілки й вони сіли вечеряти. Я була шокована.

Читайте також  Юля була звинувачена в тому, що просто заздрить їхньому щастю і хоче забрати Артура собі.

Вечеряють вони двоє, а мені навіть ніхто нічого не пропонує. Тоді я дуже образилася на доньку. Я стільки сил в неї вклала, вона у нас з батьком одна – всі речі для неї, дороге навчання, а вона мені навіть не запропонувала разом з ними повечеряти.

Я тоді просто встала й одразу пішла до дверей. Поїхала на вокзал й зі сльозами чекала наступний автобус

Дочка ж, здається, навіть не зрозуміла, що сталося. Дзвонить мені до вечора вже, як ні в чому не бувало, ми днями коляску з нею обговорювали, скидає якісь варіанти, мовляв, подивися, яка тобі більше подобається. Я кажу – а мені без різниці, бери, яку хочеш!

Вона починає запитувати в мене, чому у мене не має настрою. Я їй все виклала, що думаю. Яка вона егоїстка. А донька почала виправдовуватися, що страв було всього лиш на дві порції, якби я попередила про свій приїзд, вона б і на мене приготувала. Вона взагалі не бачить своєї провини.

Звичайно, я розумію, що вона була не готова до мого приїзду, але можна було з двох порцій зробити три менші, я б ще щось докупила до столу. Може б і не їла цього, запропонувати матері можна. Я ще досі ображаюся на неї, мені дуже прикро.